26. Ніка. "Демон-охоронець"

Я дійсно зараз відчувала, що Дея ніхто не міг замінити. Ден, хоч і був трохи схожий, насправді виглядав лише блідою копією мого коханого. Мені хотілося, щоб він зараз відповів, що тепер ми завжди будемо разом, а жити можна в обох світах по черзі. Але Дей сказав:

— Саме тому, що я тебе кохаю, я не можу наражати тебе на небезпеку, — він зітхнув і відвів погляд. 

— Зрозуміло, — я почувалася так, ніби він зараз відштовхнув мене. — Що ж, тоді нам справді краще залишитися друзями…

— Я хочу, щоб ти була щаслива, — він торкнувся губами моєї скроні. — І щоб тобі не треба було думати про свою безпеку. Щоб ти жила безпечним веселим життям людини. 

 — Як бачиш, у людей не таке вже безпечне життя, — я зітхнула. — Ну, принаймні, якщо не пощастило народитися жінкою. В чоловіків, може, все по-іншому…

— Якщо тебе хоч пальцем ще хтось торкнеться, я точно його вбʼю… — видихнув він мені в губи. Його серцебиття знову пришвидшилось. 

Я подумала, що тепер можу хотіти, щоб хтось до мене причепився, аби це було приводом знову зустрітися з Деєм. Знову бути в його обіймах і відчувати його губи на своїх…

— То ти будеш моїм демоном-охоронцем? — я усміхнулась. 

— Так, — він кивнув, не відводячи від мене погляду. — Завжди. 

— Знаєш, що мене ще непокоїть, — тихо сказала я. — Ти безсмертний, а я буду старіти… Тобі буде це неприємно, коли з плином часу ти побачиш, що я вже не така молода і красива…

— Мені буде хіба що боляче, що ти помреш, — зізнався Дей. — Зовнішність це не те, за що кохають. Кохають взагалі не за щось, а попри. Попри все. 

— Я не хочу, щоб тобі було боляче, — я торкнулася губами його губ. — Поки у нас ще є час, нам не потрібно втікати одне від одного… Бо потім цього часу може не лишитися…

— Ти багато чого не знаєш про мене. Тебе до мене тягне, але це все тому що ти моя істинна пара. Хоча… Це насправді дивно. Не може у демона бути двох істинних пар. Хай і пройшло пʼятсот років, як померла Ніка…

— А може я — це вона? Існує ж реінкарнація, чи як там це називається?

— Я думав про це, — кивнув Дей. — Але я не відчуваю від тебе її енергії. У тебе інша енергія. Хоча, хто знає… Я не зустрічався ще з реінкарнованими богинями. З людьми тим паче. А у демонів і не може бути реінкарнації, бо наші душі на це не заслуговують.

 — А може, ми просто створені одне для одного, просто Творець щось наплутав, — я зітхнула. — Він теж міг втомитися і зробити помилку… Може я теж мала бути демоном, або ти — людиною… Але зараз вже нічого неможливо змінити, треба жити з тим, що ми маємо..

— Що б там не було, я все одно кохатиму тебе, хоч ми і не будемо разом, — Дей поцілував мене в скроню. — Давай я відкрию портал. Тобі вже час йти додому.

 — Ми ще побачимось? — я з надією зазирнула йому в очі. 

— Я ж твій демон-охоронець, побачимось, — він ледь усміхнувся. — Хоча я б дуже хотів, щоб моя охорона тобі все ж не знадобилась.

 — Може. прийдеш колись просто так? — я усміхнулась у відповідь. — Не обов’язково на мене має хтось напасти, щоб ми просто побачились?

— Так тобі буде важче забути мене, — він погладив мене по щоці. 

 — Я все одно ніколи тебе не забуду, — це була правда, я відчувала це. Він завжди буде найважливішим для мене. 

— Люди не мають такого феномену, як "істинна пара", — Дей знизав плечима. — Тобто, для вас той звʼязок, наскільки я знаю, не такий, як для богів, ангелів чи демонів. Ви можете бути щасливими і з іншою, не істинною парою.

 — Ага, щоб ти розізлився і захотів вбити мого хлопця? Дякую, не треба, — спробувала пожартувати я. Але на душі було сумно. 

— Я змирюсь, — видихнув Дей. — Не буду вбивати твого хлопця, обіцяю. Я ж не вбив того… Як його там. Хоча від нього йшла дуже неприємна енергетика.

 — Дена? Та він ніби нормальний, хоча не переживай, я не закохаюся в нього. Бо в моєму серці є місце лише для тебе, — я міцно обняла його...