25. Дей. "А якщо я навчуся захищати себе?"

— Він не хоче, — той хлопець поглянув на Ніку невдоволено і я хотів вже вчепитись в його горло і задушити гада. Якого біса він взагалі дивиться на неї так? Нікому не дозволю так дивитись на неї.... — Хто він взагалі такий і звідки тут взявся? Ти що, теж в групі граєш? Одяг такий екстравагантний… 

— Я сам вирішу, що я хочу, — Дей злісно блиснув очима. 

— Не сваріться, будь ласка, — Ніка стала між нами. — Дене, Дей… він мій давній друг. Він побачив. як до мене чіплявся якийсь придурок і врятував мене…

— Ніякий я тобі не друг, — не погодився я, обіймаючи її за талію. — Ти — моя жінка.

— Ти ж сам не захотів більше зі мною зустрічатися, — сказала Ніка ображено. але з обіймів не вивільнилася.  — Я й подумала. що хочеш, аби ми залишилися друзями…

— То він твій колишній? — Ден насупився. — Вона ж сказала, ви тільки друзі, відпусти її! 

— Мене вже починає виводити цей малий нахаба, — пробурмотів я невдоволено Ніці на вухо. — Він торкався тебе?

— Що ти їй там шепочеш?...

 — Дею, проведеш мене додому? — сказала Ніка, дивлячись мені в очі, а потім повернулася до Дена. — Вибач, щось я не дуже добре себе почуваю після того нападу, мабуть, я краще піду…

— Він виглядає небезпечно, я не хочу пускати тебе з цим твоїм колишнім! — заявив Ден.

— Можна, я його вбʼю? — тут же прошепотів я дуже тихо.

 — Ні, — вона замотала головою. — Не можна! Просто ходімо звідси, будь ласка, Дею…

— Добре, — пробурмотів я не дуже вдоволено, продовжуючи обіймати її.

Розвернувся від того придурка і подумав… А що, хай налякається, гад малий. І викликав портал прямо при ньому.

Ми рішуче ступили крок всередину, а я ледь обернувся і усміхнувся переможною усмішкою, побачивши, як той придурок зблід і нажахався.

Вже за мить ми були у мене вдома і перше, що я зробив, це впився губами в губи Ніки. Вимогливо, пристрасно, так, як ще ніколи її не цілував.

Вона відповіла на поцілунок, міцно обіймаючи мене. А потім прошепотіла:

 — Не проганяй мене більше, добре?

Я розумів, що насправді вчинив зараз нерозумно. Я мав би лишити її з тим придурком. В будь-якому разі звичайний світ здавався мені набагато безпечнішим місцем, ніж пекло. 

Але як я міг залишити її з тим, хто дивився на неї з такою хіттю? З тим, хто торкався її так, як маю торкатись тільки я?

— Ти не зможеш лишитися в пеклі, — видихнув я їй в губи. 

— Мене не приймуть твої знайомі? — вона зітхгнула. — Бо я не така, як вони? 

— Тебе захочуть вбити, — я торкнувся губами її щоки. 

— А якщо я навчуся захищати себе? — вперто стояла на своєму Ніка. 

— Ти все одно людина… Більшість людей слабші за демонів навіть якщо мають дар. Сильніші з людей стають мисливцями і полюють на демонів та темну силу. Але таких сильних людей дуже мало. 

— Ти ж сам казав, у мене є магічні здібності, значить, я можу їх розвинути і стати сильною, — сказала Ніка. — І тоді ми не будемо більше розлучатися!

— Ти навіть не знаєш своїх здібностей, — я насупився. — Що ти можеш? Нічого, тільки мене викликати…

 — Просто я нічого більше не пробувала робити, а от візьму ту книгу і спробую ще щось, — рішуче заявила вона.  — І тоді ти побачиш, на що я здатна!

— Це може бути небезпечно, — мені чомусь ця ідея не сподобалась. Якесь шосте чуття підказувало, що це дійсно не найкращий варіант. — Раптом ти викличеш іншого демона? Він вже не виявиться твоєю істинною парою, Ніко. Ну просто тому що це неможливо. 

 — Я кохаю тебе, — зі сльозами на очах прошепотіла  Ніка. — Як ти цього не розумієш… Без тебе моє життя нікуди не годиться…