24. Ніка. Дей приходить на допомогу

Коли танець закінчився. Ден провів мене назад до дівчат. Ми ще якийсь час постояли разом, розмовляючи. А потім я зрозуміла, що мені треба до вбиральні. Так як подруг знову запросили їхні хлопці. я пішла туди сама. 

Вже коли виходила. почула, що  до мене ззаду хтось наближається. Ще мить — і якийсь чоловік ухопив мене за передпліччя. 

— Привіт, кралю, — сказав на вухо. — Ходімо розважимось зі мною.

 — Ви мене з кимось переплутали. — я спробувала вивільнити руку. — Тут мої друзів зараз прийдуть по мене, відпустіть, бо у вас будуть проблеми!

Спершу відчувала тільки роздратування. але поступово це відчуття переростало у страх. 

— Та не ламайся ти, — він притис мене до стінки. — Ви в клуб хіба не для того ходите? Щоб підчепити мужика… Заплачу, не бійся.

Я відчула його неприємний подих на своїй шиї, і тепер уже дуже злякалася. Так, що ланцюжок на моїй шиї несподівано став гарячим. 

Раптом прямо в стіні відкрився вогненний портал, і з нього з’явився Дей, він виглядав дуже розгніваним. Незважаючи на те, що ситуація була не дуже хороша, я відчула радість від того, що він не забув про мене. 

Він вмить опинився біля нас і схопив нападника за горло, піднімаючи його над підлогою так, ніби це був не важкий чоловік, а якась лялька. Нападник кашляв, намагався руками розчепити залізну хватку Дея на шиї, але у нього нічого не виходило.

— Я вбʼю тебе! — очі Дея небезпечно блиснули, коли він припечатав того чоловіка до стінки.

 — Відпусти його, — втрутилась я.  — Хай собі йде!

— Не хочу, — він ще дужче стис горло нападника. — Він торкався тебе…

Нападник захрипів і раптом обм’як і перестав рухатися. 

 — Ти його вбив! — вжахнулась я. 

— Ні ще, — буркнув він, все ж даючи мужику опасти на підлогу. — Він просто втратив свідомість. Це сонна артерія. Якщо натискати на неї доволі довго, людина втрачає свідомість, отакі ваші тіла слабкі. Але я хотів би добити його…  — додав похмуро. 

 — Ти прийшов, — я обняла його. — Я так скучила, Дею! 

Він теж обійняв мене. Я відчувала, як швидко бʼється його серце. 

— Чому ти в такому небезпечному для себе місці сама?… — запитав він пошепки.

 — Ну, я у вбиральню пішла, — я відчула, що червонію. — А так ми тут з друзями, я не сама…

Цієї миті я почула голос Дена, що гукав мене. Мабуть дівчата, побачивши, що я довго не повертаюся, відправили його на пошуки. 

 — Я тут, все нормально! — відгукнулась я. 

— Хто тебе кличе? — Дей поглянув на мене. 

 — Це Ден, друг хлопця моєї подруги, — стала пояснювати я, а Ден уже побачив нас. Він підійшов і хотів відштовхнути Дея, так швидко все сталося, що я не встигла нічого більше сказати. Але той загородив мене собою.

— Це моя дівчина, відчепись від неї! — сказав Ден.

Очі Дея небезпечно звузились, він стис руки в кулаки, я буквально відчувала від нього хвилю темної магічної енергії і злості. Але він не став чіпати Дена. 

— Ясно, — тільки й процідив крізь зуби і поглянув на мене. 

— Ми з Деном тільки сьогодні познайомилися, я не його дівчина, — почала я виправдовуватись. — Давайте не будемо сваритися, ви обоє мої друзі, це просто якесь непорозуміння…

— Я піду, — Дей відсторонився від мене. — Розважайтесь. 

— Дею, не йди, — я благально дивилась на нього. — Ходімо з нами, разом проведемо час. Ти ж не поспішаєш, правда?