23. Дей. Вона знову покликала

Наступні дні я повністю зосередився на роботі, але думки весь час втікали до Ніки. Перше, з чим я мав розібратись, так це елементи душ, які були вкрадені. 

Душі були валютою в нашому світі і це було справжнє пограбування. В першу чергу я прийшов на місце злочину, але особливих слідів не знайшов так само, як і вартові та моя охорона. 

Треба було щось придумати і принаймні забезпечити належну охорону для інших душ. Вкрали одну секцію, це не дуже багато, але сам факт, що їх змогли вкрасти, підривав мою довіру до всіх причетних. 

— Що там з відслідковуванням? Ви щось знайшли? — запитав я свого управляючого через чотири дні після цих подій. Я щодня його про це питав, і вчора він казав, що вони знайшли якийсь слід, 

— Так, і це якісь нові конкуренти, не ті, яких ми знаємо, — сказав він. 

— І куди веде цей слід? До кого? — запитав нетерпляче. — Не вірю, що це хтось без влади… Щоб тягатись зі мною, треба мати сталеві яйця. Може, ці конкуренти і нові в ігорному бізнесі, але бізнесмени давно. 

 — Поки що виясняємо, хто це. Як тільки дізнаємось, одразу вам повідомимо…

— Добре, вільний, — я кивнув і вказав йому в бік виходу з мого кабінету.

Він також кивнув і пішов геть. А я знову зайнявся документами. 

 Добре, що мама принаймні поки що відчепилась, а от з Локом було важче.

Авжеж, перші дні він нічого не помічав, але коли я продовжив вже тиждень весь час завалювати себе роботою все більше і більше, він майже почав переслідувати мене.

От і зараз сталось щось з цієї опери, бо практично одразу після того, як Едгар відкланявся, до кабінету заявився Лок.

 — Друже, щось ти останнім часом мене ігнориш! — почав він прямо з порогу. 

— Я тебе не ігнорую, у мене багато роботи, — я підтис губи. — Забув, у мене душі вкрали! Секцію! 

Авжеж, частково це була правда, ну, про секцію душ. І він це знав. Але правдою було і те, що я таки ігнорував Лока… Він одразу розкусить, що зі мною щось не так, я його знав.

 — А ще ти ображаєшся на мене, — сказав він. — За те, що трапилося тоді на балу…

— Ні, не ображаюсь, — я похитав головою. — Я сам винен. Я залишив Ніку саму, треба було йти з нею і говорити при ній. Я насправді вдячний, що ти прийшов за нею, бо мало що могло трапитись, може, я б запізнився… Але тепер подібного не трапиться, — я зітхнув.

 — Чому ти такий сумний? — він уважно поглянув на мене. — Адже з Нікою все гаразд…

— Так, з нею все добре, бо… Бо я не поруч, бо вона в своєму світі, — все ж я сказав це. А планував не казати. Треба було перетерпіти, але чомусь зараз ці слова ніби самі вирвались з вуст. 

 — Ти відправив її назад, до її світу? Сподіваюся, тимчасово? 

— Вона — людина, її місце там, як би вона мені не подобалась. Ти ж розумієш, що наш світ надто небезпечний для людини? — я поглянув на друга. 

 — Але ти кохаєш її, а вона тебе, — він теж зітхнув. — З тією, іншою Нікою ви теж були з різних світів…

— Та "інша" Ніка була сильною, вона була богинею… І все одно сталось те, що сталось, — мій голос і погляд були сповнені болю. Я навіть уявляти не хотів, що з моєю Нікою станеться подібне… Знову. — В світі людей безпечніше. 

 — Мені дуже жаль, що ти страждаєш, — сказав Лок. — Якщо я чимось можу допомогти, звертайся в будь-який час. 

— Я просто маю це пережити. Має пройти час.

Я не дуже вірив, що це допоможе. Перший раз не допомогло. Біль за першою Нікою приглушився тільки тоді, коли зʼявилась друга…

Але я не хочу більше закохуватись. 

Раптом я відчув якесь печіння в грудях і почув своє імʼя. Вона, саме вона вимовила моє імʼя і я одразу підскочив з місця…

— Бляха… З Нікою щось трапилось!