21. Ніка. Запрошення на вечірку

Я знову була в нашій з дівчатами кімнаті, на щастя, вони пішли на пари, тож ніхто не здивувався, звідки я несподівано з’явилася. Певно, думали, що я ночувала у свого хлопця, що так і було, але… Дей дав зрозуміти, що між нами все скінчилося, навіть толком не почавшись. Від цього мені було так сумно, що я лягла на ліжко, сховала обличчя і подушку і заплакала…

Не знаю, скільки я так пролежала, як почула, що двері відчиняються, і за мить увійшли Яна з Оксаною. Побачивши мене в такому стані, дівчата стривожились. 

— Ніко, що трапилось? — Яна підійшла до мого ліжка і присіла на край. — Ти чому плачеш?

 — Він сказав, що ми занадто різні, — проридала я. — Що нам треба розійтися…

— Хто "він"? — не зрозуміла Оксана, вона теж присіла біля Яни на моє ліжко. 

 — Дей, — я згадала, що він сказав, що дівчата не зможуть обговорювати його, можливо, вони вже все забули. — А я закохалася в нього по самі вуха…

— Що за Дей? Це прізвисько якогось студента? Ніколи не чула… З якого він факультету? Ти чому нам не розповідала про нього? — перепитала Яна. 

 — Ми недавно познайомились, — зізналась я. — Він не студент. Займається… е-е-е… ігровим бізнесом…

— Це що, типу покер-клуби? — перепитала тепер вже Оксана. 

— Ну, щось типу того… І він сказав, що для мене бути з ним небезпечно, бо в нього багато ворогів, — я придумала таку версію подій, яка була б правдоподібна і почувши яку, дівчата не стали б вважати, що в мене “не всі вдома”. 

— Казино ж у нас ніби заборонені… Хіба що десь пара ліцензій… Хоча, може, я плутаю. Може через це і сказав так? — припустила Яна. — Значить, він піклується про тебе… Але все ж це неправильно. Тобі треба розвіятись. 

 — Як розвіятись? — я зітхнула. — Єдине, що мені хочеться, це забитися в нірку і плакати…

— Але ж всі йдуть на вечірку на честь Нового року! В клуб! Там буде весь універ! Білети продавали практично тільки нашим, це майже як зняти заклад під себе. Треба обрати наряди! І будемо шукати нових хлопців! — Оксана заплескала в долоні. 

 — Навряд чи я знайду ще когось такого як він, — тихо сказала я, згадуючи той наш перший і єдиний танець. Дійсно, поряд із жодним хлопцем у своєму житті я не почувалася такою щасливою. 

— Та годі тобі, не драматизуй! У тебе ще все життя попереду! — бадьоро сказала Яна. — Отже, маємо обрати одяг, бо вечірка вже завтра! І відмови не приймаються!... Ти знайдеш собі когось кращого за якогось там власника ігорного бізнесу, от побачиш! 

 — Я недавно познайомилася з таким хлопцем, Костя звуть, він на фізкультурному вчиться, спортом професійно займається! — примружила очі Оксана. — Він на свято прийде з друзями, тож, думаю,  вам, дівчата, теж буде гарна компанія. Тому збираємось на вечірку, а там буде видно. Хай, Ніко, твій Дей лікті кусає, що відмовився від тебе! 

Я хотіла сказати, що ні на яку вечірку не піду, але щось мене зупинило. Подумала — а раптом Дей, коли приревнує мене, повернеться? Зрозуміє, що я йому потрібна? Він же сам мені це казав…

 — Ну добре, — нехотя погодилась я.  — Піду на вашу вечірку…

— От і розумниця! — Оксана обійняла мене. — Ура! Ми підемо разом!...

Я ще не знала, навіть не уявляла, що станеться на цій вечірці… Але початок наступних подій вже було закладено. Ефект метелика в дії вже був запущений і ніхто не міг його зупинити…