19. Ніка. Одне ліжко на двох

Я була б не проти, щоб він мене поніс у душ, але все ж не стала провокувати. Зітхнула, і встала з ліжка. 

 — Добре, піду в душ, а в тебе є щось поїсти? Чомусь відчуваю страшенний голод…

— Щось придумаю, поки ти повернешся, — він кивнув. 

Коли я прийняла душ, спробувала надягнути сукню, але це було незручно зробити, бо вона була вузька, ще й застібалася на спині, я не могла сама застібнути блискавку. Та й спати в ній було б незручно. Тому я замоталася рушником і вийшла з ванної так. 

— Можеш мені дати щось зручніше для сну? — запитала в Дея. 

Дей, коли почув мій голос, озирнувся на мене. І так і застиг. Його погляд ковзав від мого обличчя нижче і я бачила, як його очі ніби трохи потемнішали. А ще він несвідомо облизнув губи. 

— Так, авжеж, — він встав з ліжка і підійшов до шафи, дістав звідти футболку. Вона виглядала доволі довгою для мене, тож мала зійти за сорочку.

Коли він повернувся до мене, то простягнув футболку і відвів погляд. 

— Тримай.

 — Дякую, — сказала я. — Вибач, що зі мною стільки клопоту…

— Все добре, — він кивнув і відвернувся. — Перевдягайся.

Я швидко скинула рушник і одягнула футболку. Побачила, що в кімнаті вже накритий столик з різними закусками, фруктами і вином. 

— Коли ти встиг? — здивувалась я. 

— Нічого особливого, — він повернувся до мене і знову його погляд прикипів до моєї фігури. — Чорт, треба було все ж тобі і штани дати… 

— Ну, можеш дати і штани, — я усміхнулась. 

— Та вже пізно, — він похитав головою. — Добре. Давай повечеряємо. І спати. 

Після того, як ми повечеряли, я позіхнула, після всіх пережитих пригод мене стало хилити в сон. Дей помітив це і сказав:

— Тобі вже час лягати. Та я теж втомився. Ляжеш в моїй спальні, а я піду до гостьової.

 — Тут велике ліжко, ми можемо поміститися удвох без проблем, — сказала я. Мені не хотілося, щоб він ішов. Якщо нам потрібно буде бути окремо, то хоча б цю ніч ми зможемо побути поруч, а не в різних кімнатах…

— Ти така смілива, — він підійшов ближче, майже впритул, я буквально відчувала тепло, хоча, скоріше, жар від його тіла. — Не боїшся спати з дорослим чоловіком в одному ліжку? — запитав Дей мені в губи. Між нами було буквально менше пари сантиметрів.

 — Я знаю, що ти не образиш мене, — відповіла я, дивлячись йому в очі. 

— Я б на твоєму місці не був такий впевнений, — видихнув він і відсторонився. — Добре, все одно це вперше і востаннє. Лягай. 

Я залізла під ковдру, відчуваючи якесь дивне хвилювання. Слова Дея про “вперше і востаннє” засмутили мене. Не хотіла, щоб ми віддалялися одне від одного. Гнала ці думки геть, адже зараз ми були разом, і це головне. А там щось могло змінитися… Я не вірила, що  ми більше ніколи не побачимось…

— Я буквально чую, як ти думаєш, — пробурмотів Дей, торкаючись моєї долоні своєю і трохи стискаючи її. — Спи. 

  — Добраніч, — пробурмотіла я, не випускаючи його руку зі своєї. Почувалася так комфортно, захищено… Здавалося, мені ще ніколи не було так добре і спокійно, як зараз…

***

Коли я розплющила очі, то побачила, що лежу зовсім поруч з Деєм, і він обіймає мене. Я не наважувалася навіть поворухнутися, аби не порушити цю мить. Але тут відчула щось дивне, і знітилась… І цієї ж миті побачила, що Дей прокинувся і дивиться на мене. 

— Доброго ранку, — сказала я. 

— Ти почервоніла, — він простягнув долоню до моєї щоки і хитро усміхнувся. — Де ж твій вчорашній запал? 

— Не знаю, — пробурмотіла я. — Ще ніколи не спала з чоловіком в одному ліжку…