18. Дей. "Тому, що чую тебе"

Ми опинились у мене вдома і я поніс Ніку до спальні, на своє ліжко. Вклав її і ліг поруч, обіймаючи. Ніби мені життєво необхідно було відчувати її тіло до тіла, чути її вдихи і відчувати живе тепло.  

Я ще ніколи ні за кого так не переживав, як за неї. 

Ніка поклала голову мені на плече і обняла мене. 

 — У тебе так сильно б’ється серце, — сказала вона сонним голосом. 

— Я злякався, — сказав я неголосно, торкаючись губами її скроні.

 — Мені наснилося, що на мене напала якась потвора, — пробурмотіла вона. 

— Це був не сон, — я ще міцніше пригорнув її до себе. — Я залишив тебе і на тебе одразу напали. 

 — То це було насправді? — вона здригнулася, її обличчя зблідло. — Але я не робила нічого поганого… За що вона напала на мене?

— За те, що ти була зі мною, — я зітхнув. — Тому я не хотів брати тебе. Це небезпечно. У мене і так багато ворогів, а ще є багато жінок, які будуть тобі заздрити. 

 — Ти можеш навчити мене їм протистояти, — вона зазирнула мені в очі. — Я знаю, що в мене є магічні здібності. Я зможу навчитися..

— Але це небезпечно, — я торкнувся губами її скроні. — Я маю залишити тебе. І ти не маєш мене шукати. Я не можу дозволити тобі постраждати. 

Хоч і казав, що маю залишити її, не знав, чи зможу зробити це вдруге. Тоді це було важко, але зараз… Зараз я ще більше привʼязався до неї. 

— Будь ласка, не залишай мене, — прошепотіла вона. — Мені буде сумно без тебе…

— Тобі не можна до мене привʼязуватись, — сказав я так само тихо. — Твій світ набагато простіший. Там авжеж теж є загрози, але вони не настільки страшні. 

— А може, ти підеш жити у мій світ? — запропонувала вона.  — А що, там би ми могли бути разом, і ніхто не став нам на заваді…

— Я не людина, — я похитав головою. — Тож твій світ не для мене. Так само як і мій світ не для тебе. 

 — Що ж нам робити? — її очі наповнились сльозами. 

— Не знаю, — я зітхнув. 

У мене вже був досвід таких стосунків. Моя Ніка була богинею, а я — демоном. Тоді я пішов проти системи, я готовий був знищити будь-кого, хто посмів би стати між нами.

Але я не врахував одного: постраждати в першу чергу могла вона… І зараз доля ніби спеціально підкидала мені такий самий вибір, як тоді.

Все було циклічно…

— Я б хотів, щоб ти була в безпеці, — додав врешті-решт, стираючи великим пальцем її сльозинку, яка мала ось-ось впасти. 

 — Поряд з тобою я в безпеці, — вона ще міцніше обняла мене, немов я мав от-от зникнути назавжди. 

— Поряд зі мною ти в найбільшій небезпеці, — не погодився я, але втомленим голосом.

Я б хотів застигнути в цій миті. Де вона була в моєму ліжку, така близька і тепла. І де загрози як такої не мало бути. Але ж я не можу замкнути її у себе в домі і не випускати. Це буде неправильно. 

— Тобі треба відпочити… — я знову легенько торкнувся її скроні губами. — Можеш прийняти душ, якщо хочеш. Сьогодні залишишся тут. 

— А потім? — вона завмерла, дивлячись на мене. 

— Ти хочеш, щоб я прирік тебе на смерть? — я насупився. — Цього не буде. Ти надто крихка. 

 — Тобі тільки здається, насправді я сильна, — сказала вона вперто. — Я тебе викликала, між іншим! Значить, я можу тобою керувати!

Я аж засміявся. "Керувати"! Це ж треба було їй таке ляпнути!

— Керувати? — перепитав я. — Ну це вже точно ні!

 — Чому тоді ти приходиш, коли я тебе кличу? — запитала Ніка. 

— Тому що чую тебе, — я зітхнув. — Чую, тому і приходжу! Все… Давай, іди в душ, бо інакше я сам тебе туди понесу!