17. Дей. Порятунок Ніки

Я був роздратований, що мене відволікли від танців. Не так часто я взагалі міг відпочити, тож сподівався, що сьогодні таки зроблю це хоч раз на рік. Однак цьому не судилося статися.

— Едгаре, я, здається, попереджав всіх, що сьогодні у мене важлива подія, і я не хочу відволікатись, — мій голос був насуплений. 

— Вибач, я просто думав, що з цим не можна зволікати, — сказав він. 

— То що там трапилось? — додав я роздратовано.

— Зникли важливі документи щодо душ, це могли бути наші конкуренти, ти ж знаєш, як вони завжди стараються нам насолити…

В пеклі я був практично монополістом на великі заклади азартних ігор, де платою була душевна енергія, а саме дні і роки душі. Різні типи душ мали різну вартість, як валюти. І душі людей були найцінніші, хоч і жили вони менше за демонів, богів та інших потойбічних сутностей. Крім того, душа ще мала свою "чистоту", це теж впливало на ціну. Тому кожна душа мала свою унікальну кількість енергії і її якість. 

— І як таке могло трапитись, куди дивилась охорона? — я насупився. — Замінити всіх на нових. 

 — Вже замінив, відслідковуємо, хто це зробив, — сказав Едгар. — Вибач, що потурбував…

— У тебе є ніч, щоб все виправити, інакше… — я не став договорювати, Едгар і так мав розуміти, що на нього чекає інакше. — Все, відбій. 

Він попрощався, знову вибачаючись, а я пішов назад. Якщо хтось спромігся викрасти мої душі, то це була дуже продумана акція. Мої казино були захищені не гірше, ніж найкращі банки. 

Я повернувся назад до зали, але не побачив ані Ніку, ані Лока з Ліліт. І це мене напружило. Я озирнувся навколо, але так і не побачив їх, тож заплющив очі і зосередився на пошуку енергії. Спочатку думав, що швидше вловлю енергію Лока, бо ж ми з ним з пелюшок разом, але на диво, першою відчув енергію Ніки.

Одразу розплющив очі і побіг у потрібному напрямку. Коридор, якісь двері… Щойно відчинив їх, побачив, як Лок відкидає Віолетту до стіни. В той самий час Ліліт прикривала Ніку. 

Коли Лок відволікся на мене, Віолетта різко відкрила портал і за мить її вже тут не було. 

— Якого біса… 

Я поглянув на Ніку і побачив, що у неї на плечі був поріз, який горів зеленим вогнем. Це була отрута, я зрозумів це одразу.

Миттю опинився біля них і підхопив Ніку, а вона поглянула на мене з благанням в очах, а потім втратила свідомість. 

 — Вибач, ми не знали, що з нею трапиться щось погане, — сказала Ліліт засмучено. — Там була твоя мама і її подружки… Думали, вони за нею приглянуть.. 

— Знайшли на кого залишити її, — пробурмотів я і поглянув на рану. 

Торкнувся її губами і почав висмоктувати отруту. Поступово зелена субстанція покинула тіло Ніки і її щоки почали рожевішати.

— Прокидайся, давай, — сказав я тихо їй на вухо. 

"Будь ласка…"  — додав подумки. Тіла людей були дуже крихкими. Але ж вона дихала… 

Подумав, що можливо, їй не вистачало енергії і тоді подався вперед, торкаючись губами її губ і передаючи їй свою енергію.

Ніка засвітилась і розплющила очі.

 — Це ти? — запитала вона, все ще, видно, не дуже розуміючи, де знаходиться і що відбувається. — Мені такий сон наснився, ти не повіриш… 

Я обійняв її міцно-міцно. Здається, моє серце, яке вже не вміло прискорювати темп, все ж зробило це. 

— Ми йдемо звідси, — сказав я Локу і Ліліт. — Побачимось в казино. 

На цих словах я відкрив портал до себе і ступив у нього…