16. Ніка. "Сильніша отримує все"

 — Ну, нас у батьків двоє — я і брат, — трохи спантеличено сказала я. 

— Ви близнюки чи двійнята? Чи народились не разом? — запитала її подруга. — Я, до речі, Ванесса. Займаюсь приворотами… 

 —  Приємно познайомитись, — відповіла я. — Брат за мене молодший на три роки… А це має якесь значення? 

— Ванессо, люба, які привороти? Ніка з моїм Деєм зустрічається… Ти хочеш, щоб вона на ньому привороти використовувала? — насупилась мама Дея, а потім перевела погляд на мене. — Ну, важливо, щоб ти була плодовитою. Кажу ж, Дею треба спадкоємців! Ви вже працюєте в цьому напрямку? 

Я відчула, що мої щоки заливаються фарбою. Замість відповіді знизала плечима, найбільше за все бажаючи, щоб вони припинили ці розпитування. 

Раптом у глибині залу, де був вихід у коридор, я побачила постать Дея. 

 — Вибачте, я піду до Дея, — сказала я демоницям. — Рада була познайомитись!

І тут же швидко рушила в тому напрямку, де його тільки що бачила. Там було багато гостей, я йшла і вдивлялася в обличчя, але тепер Дея ніде не було видно. Дійшла до самих дверей і вийшла в коридор, і там знову промайнула його фігура. 

 — Дею, зачекай! — гукнула я і побігла в тому напрямку. 

Та раптом чиїсь сильні руки підхопили мене ззаду та затиснули рота, так що я не могла ні поворухнутися, ні закричати…

Чоловік-демон потягнув мене в якусь кімнату і одразу захряснув двері. А потім він, прямо як Дей, намалював в повітрі напівколо і зʼявився портал.

Я була немов паралізована, навіть поворухнутися не виходило, хоча розуміла, що мене хочуть викрасти.

Він потягнув мене до порталу, аж раптом кулон, який на мене вдягнув Дей, засвітився дуже яскравим янтарним теплим світлом. 

Від нього пішли хвилі енергіїї і він відкинув чоловіка-демона, а портал почав звужуватись.

Раптом з нього вже в останній момент  вийшла жінка. Вона була в темно фіолетовій атласній сукні і дивилась на мене з ненавистю. Портал закрився, демон лежав незворушно на підлозі, здається, кулон Дея його вирубив.

— Хто ти така і що робиш біля мого Дея? — запитала демониця в фіолетовій сукні з претензією. — Я вбʼю тебе! — її нігті раптом змінили форму і стали кігтями, а зуби витягнулись в ікла.

Коли той демон втратив свідомість, параліч, що скував мене, теж пройшов, і я змогла рухатись і говорити. Мені було дуже страшно, але я вирішила не здаватися так просто. 

 — Дей — мій наречений! — вигукнула я. — І коли він дізнається, що ти хотіла зі мною зробити, тобі буде непереливки! 

— В цьому світі діють інші правила! Сильніша отримує все! — вигукнула вона у відповідь і вже кинулась в мій бік з тими своїми нігтями-кігтями. 

Я  відскочила вбік, ухиляючись від неї. Але її кігті таки зачепили мою руку.

Різкий біль пронизав шкіру. Рана засвітилась якимось дивним зеленуватим світлом. 

— Це отрута! Ти загинеш, людино! — вона презирливо поглянула на мене. — Ти йому не пара!

Точно, вона ж демон… Не дарма Дей переживав… Може, він і мав рацію?... 

Я була дуже налякана, сльози навернулися на очі, я вся тремтіла. Раптом відчула сильну слабкість і перед очима все попливло. Останньою думикою перед тим, як я втратила свідомість була: “Шкода, що ми з Деєм так мало потанцювали… Хоча, що б не трапилось я не шкодую… Ми з ним мали зустрітися… І заради цього можна навіть померти… "