14. Дей. "Не дивись так на мене"

Вона зводила мене з розуму. Її погляд, її аромат. Я почувався, як якийсь довбаний наркоман, який мав давно відмовитись від дози, щоб вижити, але продовжував вперто всотувати її. Упиватися її красою, енергією, присутністю. Після того, як вона ледь не загинула, я мав залишити її в спокої.

У мене майже вийшло, я стер її памʼять, але Ніка… Бляха, вона була така ж сама. І це мене ще більше заплутувало. 

Але у цієї Ніки зовсім не було нормальних сил, які могли б її захистити. 

Я мав триматись від неї подалі.

І на противагу своїх слів я притис її до себе сильніше. Хотілось відчувати кожен вигин її тіла. Вона була такою ідеальною, що кожен її вигин ідеально прилягав до мене. Хотілось покинути цю кляту залу, опинитись у мене і кинути її на ліжко… 

Моя хіть рідко так легко виходила з-під контролю. Я був демоном-спокусником, тож всі хотіли мене, але ж я сам майже ніколи нікого не хотів до такого стану, як зараз. Це стало для мене відкриттям.

Все тому що вона так вдягнена?

Чи це через цей її довірливий погляд? 

"Не дивись так на мене, я тебе знищу", — мені хотілось сказати це вголос, вкласти нарешті в її дурненьку голову цю істину, але Ніка була надто впертою, щоб послухати. 

Коли вона поглянула на мене, я не зміг відвести погляду. Добре, що ми домовились, що вона піде після балу. Бо якщо вона не піде, я дійсно знищу її… Або вона знищить мене. 

Раптом я відчув на своїй спині якийсь інший пекучий погляд. Я не розвертався спеціально, щоб подивитись, хто то був. Просто в самому танці ми якраз кружляли, і коли я повернувся обличчям до того місця, звідки відчував той погляд, все стало на свої місця.

Це була одна з тих дівчат, з якими я проводив ночі, щоб вони не були такими холодними, Віолетта, суккуб. Вона була в темно-фіолетовій атласній сукні, яка підкреслювала усі її вигини, і дивилась на нас з Нікою.

Ще одна причина, чому я не маю наближатись до Ніки. Кожен другий в цьому залі дуже хотів би мати на мене важіль впливу. А кожна третя готова була просто спопелити Ніку за те, що вона прийшла на цей бал в якості моєї пари. 

Трохи поодаль я побачив Лока. Він танцював разом із своєю Ліліт і виглядав максимально задоволеним. 

Він побачив мене і Ніку і якраз в цю мить мелодія закінчилась. 

Лок із Ліліт підійшли до нас. 

 — Вітаю, закохані! — сказав мій друг. — Я б вам позаздрив, якби поряд зі мною не була Ліліт! Ви з Нікою найкрасивіші дівчата в цьому залі! — він поглянув на свою супутницю. 

Та заусміхалась і сказала:

 — Рада, що ти, Дею, нарешті не сам…

— Ага, — я кивнув. — Хоча, не можу сказати того ж самого про вас. Я казав Локу, що ти… Ой, ну вас. Робіть, що хочете! Це — Ніка, до речі, — тепер я все ж представив Ніку, бо врешті-решт Лок був моїм єдиним другом. — І ти не мав її знати, міг би хоч для виду запитати імʼя. 

 — Ой, прошу вибачення, — він зробив винуватий вираз обличчя. — Ніко, ти шикарно виглядаєш! Можу побитися об заклад, що всі чоловіки в залі дивляться зараз на тебе! 

Ліліт трохи насупилась при цих словах. 

 — Приємно познайомитись, — відповіла Ніка.  

— Ти моїй дівчині не відвішуй стільки компліментів, бо твоя он вже надулась, — хмикнув я, ледь усміхаючись. Тільки з Локом я міг поводитись так невимушено, він був моїм єдиним другом.

Але саме в цей момент мій робочий телефон (так, у демонів є телефони, це зручно) в кишені завібрував.

Я дістав його і поглянув на екран, це був менеджер мого казино душ. Бляха, він має право дзвонити ввечері, тим паче, на свято, тільки в дуже термінових і невідкладних ситуаціях… 

— Я відійду на хвилину… Лок, прослідкуй, щоб Ніка була в безпеці…