13. Ніка. На балу

Ці його слова змусили моє серце забитися сильніше. Хоча я й розуміла, що все це не насправді, але відчувала хвилювання. Втім, я не могла показувати його, треба було бути сильною, перед усіма цими демонами і демоницями я не мала виглядати слабкою і наляканою. 

 — Ходімо, — сказала я Дею. — Я готова. 

Він переплів наші пальці і я відчувала, як від його долоні йшло тепло, яке ніби зігрівало мене…

***

Бал відбувався у великій залі зі стінами, оббитими червоним  шовком. На  підвищенні в центрі залу сиділи музиканти. Музика у демонів була зовсім не така, як у світі людей. А попід стінами походжали святково вбрані гості, офіціанти в чорних фраках розносили на тацях напої. 

Як тільки ми увійшли до зали, на нас одразу звернули увагу, всі голови повернулися до нас, жінки почали перешіптуватися, а потім до нас підійшла одна пара. Демониця в довгій вогненно-червоній сукні усміхнулася Дею і сказала:

 — Як бачиш, я знайшла собі пару на бал і не тільки… Знайомся, Дею, це Маркус.

Мене вона прямо ігнорувала, немов я й не стояла зараз поруч із ними. 

А Маркус навпаки поглянув на мене і усміхнувся, показавши гострі білі зуби, від чого мені стало трохи не по собі. 

Дей якось інстинктивно пригорнув мене до себе, впіймавши той погляд. 

— Радий за вас, Карино, Маркус, — сказав він не надто привітно. І навіть не представив мене.

— Ти не відрекомендуєш свою… супутницю? — вона якось неприязно окинула мене поглядом.

— Це Ніка, — сказав він неохоче, ніби і не хотів, щоб хтось тут мене знав. І від цього мені стало не дуже приємно, наче я тут була зайва. Я й справді нікого не знала, не була знайома з усіма їхніми звичаями, тож щомиті могла зробити чи сказати щось не те. І це мене, звичайно ж, напружувало. 

 — Ніко, можна вас запросити на танець? — запитав Маркус.

— Нізащо, — Дей, здається, вперше, вийшов з себе при мені. Він так швидко сказав це і так різко притис мене до свого тіла, що мій подих перехопило. — Ми самі ще навіть не танцювали, — додав спокійніше, але все ще притискав мене до себе. 

 — Ну ні, так ні, — він знизав плечима, але все ще продовжував витріщатися на мене. 

Ситуацію розрядила жінка, в якій я впізнала матір Дея. Вона підійшла до нас, чмокнула в щоку Карину і сказала:

 — Дею, Ніко, ходімо, я вас познайомлю з моїми подругами! 

— Мамо, ми збирались потанцювати, — Дей насупився. Коли поруч зʼявилась його мама, він ніби одразу став молодшим років на десять зовнішньо, саме за виразом обличчя, невдоволеним, але якимось не таким грізним. Цікаво, а скільки років йому було насправді? 

Він все ще тримав мене в своїх обіймах так міцно, ніби боявся, що я втечу. Хоч і сам казав, що хоче, щоб ми більше не бачились після балу, його дії не співпадали з його словами, підсвідомо він, можливо, не так вже й хотів цього? 

— Ох уже ці закохані, — мати Дея похитала головою. — Добре, ідіть танцюйте, але потім, коли буде перерва, обов’язково познайомитесь з моїми дівчатами! Їм дуже хочеться побачити твою обраницю.  

— Добре, — Дей неохоче кивнув. — Побачимось… — він розвернувся і повів мене за руку подалі від матері, на частину, де демони і демониці танцювали. — Потанцюєш зі мною? — прошепотів на вухо таким тоном, що по моєму тілу аж пробігла зграя мурашок. 

 — Спробую, — так само тихо відповіла я. — У вас такі незвичайні танці…

— Зараз буде повільний танець, — сказав Дей і поглянув на щось типу подіуму. Я тільки зараз його помітила, там були якісь зачаровані інструменти, які грали музику самі. Дей навів на них руку і мелодія змінилась на плавну і повільну.

Він поклав мої руки собі на плечі, а сам вмостив долоні на моїй талії і притягнув ближче до себе. 

Я зазирнула йому в очі, і раптом мені стало добре і спокійно, все хвилювання минуло. Здавалося, всі гості з цього залу зникли, залишились тільки Дей і я, і ця заворожуюча музика, яка гойдала нас, як на морських хвилях…