12. Дей. "Вони думатимуть, що ти - моя..."

Того дня я відправив Ніку додому, більше ми не говорили. Я тільки сказав їй день і годину, на яку я зайду за нею. 

Сам зосередився на роботі, щоб ні про що не думати. Я мав сьогодні після балу відпустити її раз і назавжди. Чомусь від цього було сумно, хоч я і розумів, що це було правильно. 

Вона — не моя Ніка, вона зовсім інша, людина, слабка, вона не підходить мені. Треба просто відпустити її. Відпущу і піду в загул казино. А що, в різдвяні свята там є, що робити. Мені не буде нудно. 

І все ж, я відчував сум, хоч і обіцяв, що не зізнаюсь Ніці про це, нізащо.

Тільки зараз, прямо перед тим, як мав забирати її, чомусь знову відчув хвилювання. Може, треба було найняти їй якогось візажиста і перукаря? Щось я про це не подумав…

Я відкрив портал в призначений час і увійшов у нього.

І одразу побачив її. 

Вона була у тій чорній сукні, що так вигідно підкреслювала її фігуру. Волосся вільно розпустила, і воно темними хвилями спадало по плечах. Її очі сяяли, вона була як дві краплі води схожа на мою Ніку. Якщо у звичайному людському одязі ця схожість була менш помітна, то зараз вона мене вразила. 

—  Як тобі? — запитала Ніка, дивлячись на мене. 

— Ти божественна, — я навіть не подумав перед тим, як сказати ці слова, вони самі вирвались. Але вона дійсно була божественна. 

Треба тримати язика за зубами і менше дивитися…

Вона усміхнулася — точнісінько такою ж усмішкою, як усміхалась моя Ніка.

 — Ти теж гарно виглядаєш, — сказала, ледь облизнувши губи.  

Мене як магнітом тягнуло до тих губ. Але більше ми не будемо цілуватися. Один поцілунок — це випадковість, два — збіг, третій вже буде значити щось більше. 

— Тримайся, — я простягнув їй свій лікоть, щоб вона взялась за нього.

Коли вона взяла мене під руку і стала достатньо близько, я відчув якийсь новий аромат від неї, щось схоже на морський бриз. Вдихнув глибше, щоб запамʼятати це. Щоб запамʼятати все, що відбудеться сьогодні.

Ми зробили крок до порталу. Спочатку повернулись до моєї вітальні і я вирішив провести Ніці невеликий інструктаж.

— Отже, ми побудемо там пару годин, буквально до опівночі, — я зазирнув їй в очі. — Всі будуть дивитись на тебе, будь готова до цього. 

 — Я готова, — сказала вона. 

Я не знав, чи сам був готовий. Коли думав, що інші демони будуть вирячатись на Ніку, я злився. Спочатку на них, потім на себе, що мене це так хвилює. 

— Кулон не знімала? — я простягнув руку до її шиї, не втримався і торкнувся її, ніби як щоб знайти ланцюжок. Але мені хотілось сьогодні просто торкатись її. 

 — Він тут, — кивнула вона. — Ти ж сказав тримати його прямо біля тіла…

Її шкіра була така ніжна на дотик. Я провів пальцем по шиї трохи вниз, і таки натрапив на холодний метал.

— Так, ти молодець, — я кивнув і все ж прибрав руку. 

Треба насолодитись цим вечором. Бо потім вона, як попелюшка, зникне. От тільки туфельку не залишить і шукати її я не буду…

Я торкнувся її долоні і викликав новий портал:

— Знай, хтось може спробувати образити тебе, зробити щось таке, що виведе тебе з рівноваги. Але ти маєш триматися і не показувати демонам своїх власних демонів. Вони слабкі тільки тоді, коли не бачать власного відображення в чистій душі. 

— Добре, — Ніка кивнула, беручи мене за руку. Виглядала спокійною і зосередженою, але погляд, який вона кинула на мене, був трохи схвильований. 

— Але я постараюсь весь час бути поруч. А при мені ніхто не ризикне навіть поглянути на тебе не так, бо вони думатимуть, що ти — моя…