9. Ніка. "Тобі в моєму світі не місце"

Я відчула, що до мого горла торкнулося щось холодне — мабуть, то був ніж. Страх паралізував мене. я не могла ні рухатися, ні кричати. Здавалося, сам час уповільнився, секунди текли дуже довго. 

Дей цю довгу мить дивився мені прямо в очі. Але тільки-тільки я кліпнула очима, як його вже не було на місці. 

Ніж з мого горла зник, а коли я ледь розвернулась назад, мій погляд зустрівся з поглядом Дея. Між нами ще був той нападник і коли я звернула на нього увагу, то помітила, що його животом розпливається темно-бордова пляма, а його очі почали тускніти прямо в мене на очах.

Я затулила обличчя руками і розплакалась.  

Продавчиня хотіла мене увести, вона вже торкнулась моєї руки, але Дей відпустив нападника і той впав на підлогу, скручуючись від болю. І Дей схопив мене за запʼясток. 

— Її ніхто нікуди не поведе, — сказав, глянувши на продавчиню грізним поглядом, а потім, коли побачив, як я зблідла, глянув на того чоловіка на підлозі і додав в бік продавчині: — Виклич цілителя.

Та кивнула і за мить тут з порталу зʼявився якийсь чоловік, який підбіг до нападника і підніс руки до його рани. З його рук полилось світло і рана почала затягуватись.

— Ходімо, — він взяв мене за руку, але я заклякла і дивилась на того чоловіка. — Ніко… — він раптом підхопив мене на руки і відкрив портал прямо перед нами.

За мить ми опинились в якійсь кімнаті, оформленій в класичному стилі. Це була вітальня. Дей сів на диван прямо зі мною на руках і якось збентежено дивився на мене згори вниз. 

— Ніко… Ти як? 

 — Нормально, — прошепотіла я. — Забула тобі подякувати, що врятував мене…

— Певно, це була погана ідея, — він так дивився на мене… Ніби я була кимось дуже важливим для нього. — Взагалі погана ідея брати тебе на бал. Тобі в моєму світі не місце.

 — В моєму світі теж може трапитися що завгодно, — чомусь я подумала, що тепер обов’язково маю піти на бал і допомогти Дею.  — Поруч із тобою мені нічого не загрожуватиме. 

— Я просто скажу матері, що у мене не вийшло, — він, здається, хотів торкнутись долонею моєї щоки, я бачила цей рух його пальців, але його рука завмерла в міліметрах від моєї шкіри. — А ти… Тобі краще все забути, — і до того, як я встигла щось відповісти, він все ж торкнувся моєї шкіри. А коли наші погляди зустрілись і його обличчя наблизилось до мого так, ніби він ось-ось поцілує мене, але мої очі заплющились, і я провалилася в сон… 

***

Прокинулась я вже в своїй кімнаті. На своїх ліжках спали дівчата. Ранкове світло пробивалося крізь фіранки на вікнах. Скільки це я часу проспала? І що було вчора?

Я постаралася зосередитися, але відчуття були як з похмілля. Боліла голова, хотілося пити. 

Встала з ліжка, підійшла до вікна, виглянула назовні. Здавалося, я щось хочу згадати, але не можу. Щось дуже важливе… Шматок вчорашнього дня немов хтось вирізав з моєї пам’яті, як монтажер вирізає кадри з відео. 

І тут поступово в моїй пам’яті ніби проявилася картина, як Дей цілує мене.  Відразу відчула хвилювання, серце забилося частіше… А вже потім я згадала і все, що трапилося перед цим, і його слова “Тобі в моєму світі не місце”...

Отже, я більше не побачу його? При цій думці одразу стало сумно…