8. Ніка. Інцидент у магазині

Сукня була дуже красива, і Дей якось так дивився на мене, що мені на мить здалося, що він справді у мене закоханий. Але потім я сказала собі, що він, певно, просто згадав свою колишню. І мені стало якось сумно, бо я, як і кожна дівчина, хотіла б, щоб так дивилися тільки на мене. 

Тим часом продавчиня принесла дуже гарні туфлі на високих підборах, я приміряла їх і побачила що це точно мій розмір. 

Пройшлася туди-сюди, було зручно. 

— Супер, мені все подобається, — сказала, дивлячись на Дея. 

— Мені теж подобається, — кивнув він. — Роздягайся.

— Що, прямо тут? — я скоса поглянула на нього. 

— Ну, в примірочній, сукню і туфлі треба пробити на касі, — він знизав плечима. 

— Добре, я пожартувала, — я зайшла в кабінку і почала перевдягатися. Вирішила, коли ми будемо час на сам, розпитаю його про ту дівчину, яку теж звали Ніка. Що з нею сталося? Мене дуже цікавило це питання. Демони ж наче безсмертні, чи я щось плутаю? 

Вийшла з кабінки вже перевдягнувшись і простягнула туфлі та сукню продавчині. Вона швидко оформила покупку і все запакувала. 

— Що тепер, відправиш мене додому? — запитала я в Дея, коли ми вийшли з того бутіка. 

— Треба ще купити тобі прикраси. Але я сам це зробити можу, і без тебе. Там розмір не треба. Щось на шию, і може, у вуха. Хоча магазин тут неподалік. Якщо ще є час, можемо зайти зараз. 

— Так, давай зайдемо, мені цікаво подивитися, які прикраси модні а демонів, — я усміхнулась. 

— Демони консервативні. Ми любимо все доволі класичне. Хоча перевагу надаємо білому золоту, а не жовтому чи рожевому, як люди. Хоча діаманти любимо ми всі, — зауважив Дей. — А ще щодо моди, ну це ти вже помітила, одяг тут носять в основному темний. 

— Так, помітила, — я кивнула. — Що, навіть на весілля наречені в темне одягаються? 

— Так, — Дей теж кивнув. — Оті бальні чорні сукні часто і на весілля використовуються. Ну, демонесси рідко вдягають пишні сукні на весілля. Зазвичай це просто довгі чорні вечірні сукні. 

— А чому ти не одружився зі своєю Нікою? — запитала я не подумавши. 

На якусь мить я побачила в його очах біль, але він швидко приховав цю емоцію.

— Не встиг. Вона загинула, — сказав коротко і відвів погляд. 

— Мені дуже шкода… Вибач, — тільки і сказала я. Вирішила більше не піднімати цю тему. 

— Це сталось більш ніж пʼятсот років тому, тож… Певно, я вже не маю так реагувати. Але є, що є, — він зітхнув. — Добре, ходімо за прикрасами… 

***

Коли ми зайшли до ювелірного магазину, в мене аж очі розбіглися, стільки тут було прикрас. 

— Зверни увагу, тут нема срібла. Майже всі демони і темні істоти мають непереносимість срібла, — розповідав мені Дей. — Але ми носимо біле золото, яке дуже схоже на срібло зовнішньо, ну, але блищить типу краще. 

— То це правда, що вас можна убити срібними кулями? — запитала я.

— Ну, вбити не можна насправді. Просто воно неприємно. Хоча, постріли срібними кулями та срібні ножі можуть і вбити, наприклад, вампірів та нижчі касти темних сил. Демонів таке не вбиває.

— Зрозуміло… — я поглянула на дуже красиве кольє у вигляді грон винограду. — Мені здається, це підійшло б до тієї сукні…

— Так, мені подобається, — Дей озирнувся в пошуках продавчині. — Продавчиня, певно, в наступному залі. Стій тут. 

Я зупинилася, роздивляючись коштовності, розкладені в інших вітринах, в Дей вийшов до другого залу. 

І тут я почула позаду себе, як різко відчинилися двері і хтось забіг до магазину. Не встигла озирнутися, як він блискавично схопив мене і притягнув до себе, я все ще стояла до входу спиною і не роздивилася нападника. 

— Гей! Продавцю, йди-но сюди! — вигукнув він. 

І в цю мить до зали якраз повернувся Дей разом із продавчинею. Коли наші погляди зустрілись, я подумки попросила його допомогти мені…