7. Дей. Пекельний шопінг

"Ніко, ми будемо скуповуватись в Пеклі. Тож я прийду за тобою в кімнату, як будеш готова, і підемо через портал. Маякни, як готова", — написав я їй за годину до призначеного часу. 

Через годину отримав відповідь: 

“Я вже вдома.”

Я одразу ж викликав портал і ступив у нього. Коли опинився в її кімнаті, побачив, що Ніка сидить на ліжку і щось читає в телефоні. Відкритий портал вже не здивував її так, як учора, вона досить спокійно поглянула на мене. 

— Уявляєш, Ден хоче помиритися, — сказала вона. — Пише, що  розійшовся з тією Ліною і хоче бути лише зі мною. Але я думаю, може йому написати, що я вже знайшла іншого хлопця? 

— Ти, сподіваюсь, не хочеш з ним зійтися? — я насупився. — Так, скажи, що в тебе є інший хлопець. Я. 

— Зараз напишу, — вона щось поклацала в телефоні. 

Потім почувся писк, який сповіщав про нове вхідне повідомлення. 

— Прикинь, він не вірить! — ображеним тоном сказала Ніка. — Каже, що я тебе придумала, щоб йому помститися! 

— Зараз повірить, — я забрав її телефон і перевів в режим фото, розвернув на камеру селфі і поглянув на Ніку.

Знову не довго думаючи, як і минулого разу, я подався вперед і поцілував її. Вона ніби на якусь мить завагалася, а потім відповіла на поцілунок.  

Знову моє серце реагувало на неї. Це мене трохи напружувало, тому я доволі швидко відірвався від її губ, одразу після того, як декілька разів клацнув селфі.

Я простягнув мобільний Ніці:

— Ну, відправляй.

— Клас, зараз перешлю йому, — на її обличчі з’явилася хитра усмішка. 

Вона відправила фото і очікувала результату. А потім розгублено глянула на мене: 

— Він видалив чат! І, здається, заблочив мене! 

— Ну, і добре. Не будете з ним листуватися, — я усміхнувся. Зловив себе на думці, що здається мені не подобається той тип. Все через те, що Ніка надто схожа на мою Ніку, я розумів це мозком, але все одно злився на того хлопця і хотів його помучити чи навіть прибити… Шкода, що Ніка заборонила це робити.

— Ну то що, йдемо на пекельний шопінг? — запитала вона, відкладаючи вбік телефон. 

— Так, — я кивнув. — Мій друг запитав у своєї пасії, де ми зможемо прикупити тобі все потрібне для балу… Саме туди ми зараз і підемо, — я знову викликав портал і пригорнув Ніку до себе. — Вперед…

***

В магазині було дуже багато різних суконь, більшість з них були чорні, деякі були бордові, темно-зелені і червоні. 

По центру магазину був подіум, по якому ходили манекени в сукнях, бо ж всі зараз готувались до різдвяного балу. Відповідно, і рекламували найбільше саме бальні сукні.

Аж раптом на одному з манікенів я побачив чорну сукню з мереживом на рукавах і великим вирізом. Мереживо також було і на грудях, плечі теж були відкриті.

— Цю. Міряй цю, — я ткнув пальцем в манікен. — Дайте їй цю сукню, — тепер вже звернувся до продавчині. 

Та лукаво усміхнулася і зняла з манекена сукню та подала її Ніці:

— Заходьте в кабінку, приміряйте,  я думаю, вона чудово вам пасуватиме! 

Ніка на якийсь час заховалася в кабінці для присвоювання, а потім відсунула завіси і вийшла до мене. 

— Ну як? — запитала вона. 

Вона виглядала зараз один в один, як моя Ніка. Я, здається, аж подих затамував. Не треба так на неї витріщатися…

— Беремо, — сказав коротко. — Тепер хай тобі підберуть туфлі. 

А ще чомусь в голову прийшло, що сюди б ідеально пасувала підвіска, яку я колись дарував моїй Ніці. Я дарував їй прикраси всього двічі: ту підвіску і обручку… І вони в мене все ще є. Але ні. Я не дам їх нікому. І ніколи…