6. Дей. Розмова з другом

По-хорошому я не мав би слухатись Ніку, чи її подружок. Треба було стерти ту довбану памʼять і все. Але чомусь коли Ніка поглянула на мене тим своїм занепокоєним поглядом, я знову згадав свою Ніку. Вони були точно як дві краплі води. А я майже не міг відмовляти моїй Ніці. 

Чомусь зараз сталось те ж саме. Я не хотів засмучувати цю Ніку. 

— Завтра зустрінемось в місті, я скажу адресу, — я помітив мобільний на столі, від нього йшла енергія Ніки, махнув на нього пальцем, він ледь засвітився. — Вписав туди свій номер і відправив собі повідомлення. Пришлю тобі адресу магазину. О котрій ти можеш? 

— Після пар, о третій десь буду вільна, — сказала вона. 

— Добре, зустрінемось десь о третій, — я кивнув і пішов до порталу. 

Коли вже заходив, знову поглянув на Ніку. Вона помахала мені рукою і усміхнулась, схоже, все, що відбувалося, вже не лякало її, в навпаки, розважало. 

Я теж усміхнувся. Не планував усміхатись їй, але чомусь усміхнувся…

***

Коли прибув назад до кабінету, то майже в цю ж мить в нього увірвався Лок. Він виглядав шокованим. 

Лок був моїм другом з пелюшок, тобто, ми дружили близько пʼятиста тридцяти років. 

— Це правда? — одразу запитав він. — Що ти зустрічаєшся з якоюсь відьмою, схожою на твою колишню?

— Бляха, мене не було хвилин двадцять, а матінка вже влаштувала пліткарню з офісу, — я насупився. — Ну, не зовсім. Вона просто хотіла сватати мене з якоюсь "демоицею з пристойної родини", а я сказав, що у мене дехто є. А потім… Прикинь, мене викликала в світ людей відьма! Прямо практично в цей момент… І вона дійсно схожа на Ніку, у них навіть імʼя однакове, — зітхнув я. Все ж, треба було з кимось поділитись щодо цього. 

— А ти не подумав, що це може бути пастка? — запитав друг. — Раптом хтось із ворогів її до тебе підіслав? 

Чесно, взагалі не подумав. Я був настільки шокований її зовнішнім виглядом…

— Не подумав, — сказав коротко. — Але вона слабка і магії іншої на неї не було накладено. Я б це дізнався, сам розумієш, я не якийсь нижчий демон.

— Та так, — Лок кивнув. — Але це якийсь до біса дивний збіг! Хотів би я знати, що він означає!

— Я теж хотів би знати, — погодився я. Насправді у мене було одне припущення… Що як Ніка реінкарнувала? Але забула своє минуле? Я зміг би повернути їй спогади, можливо… Але навіть Локу я про це не скажу. Треба перевести тему. — Ти йдеш на бал? 

— Ага, з Ліліт, — він усміхнувся. — Це ще та гаряча штучка! 

— Ага, от тільки ти так кажеш щороку на свою нову пасію. Але Ліліт дуже сильна, якщо їй щось не сподобається, якщо як завжди зрадиш, вона тебе і каструвати може, — весело сказав я. — Як вона взагалі погодилась? 

— Люблю небезпечних жінок, — він знизав плечима. — А погодилася, бо хіба хоч одна демониця може переді мною встояти? 

— Ну, удачі. Вона тобі точно знадобиться. Принаймні тоді, коли Ліліт тобі набридне, — я теж знизав плечима. — Блін, треба подумати, у що вдягнути мою супутницю. Може, запитай Ліліт, в який магазин мені її зводити, щоб купити все для балу, зможеш? 

— У подруги Ліліт, здається, є якийсь магазин одягу, я запитаю її, — сказав він. — Може, щось підбере. 

— Пришли повідомлення з адресою, я вже завтра після обіду домовився з Нікою, що ми підемо купувати сукню…