4. Дей. "Вона ж людина!"

Я не знаю, як так вийшло, але швидше, ніж я встиг все обміркувати, мої губи накрили губи тієї, хто була так достобіса схожа на мою Ніку. Найдивніше, коли торкнувся її губ своїми, здається, моє чорне серце знову якось глухо вдарило в грудях, хоча я вважав, що воно давно вже мертве. 

— Я зайду за пару хвилин! Приведіть себе в порядок! — вигукнула мама тоненьким здивованим голосом і вилетіла з кабінету, захряснувши двері.

Певно, теж відчула цю магію, що змусила серце битися? 

Ніка відсахнулася від мене і глянула круглими від подиву очима: 

— Ви чого пристаєте?  

— Так, у нас є пара хвилин, слухай уважно, — сказав я тихо, не відводячи від неї погляду. Серце все ще билось. Я знову відчував його і це якось відволікало. — Моя мати хоче зісватати мене з "демоницею з хорошої родини". Я цього не хочу. Тому ти зіграєш мою дівчину. Ти дуже схожа на моє перше кохання, тому мати повірить, думаю. 

Я міг би накласти на неї якісь чари, не дарма ж я демон-спокусник. Але це буде не те, та і мати може розкусити, якщо я використаю чари. 

— Але мені додому треба, — пробурмотіла вона. — Дівчата повернуться, будуть переживати, якщо я не прийду… Може, ви мене відпустите? Будь ласка… Я більше ніколи ту чорну магію в руки не візьму! 

— Ми маємо дограти ролі закоханих перед моєю матірʼю зараз і на тому балу. А потім можеш займатись, чим хочеш. Та і зараз я теж відпущу тебе, ну, після того, як вона піде вдруге, — швидко сказав я. — Якщо відмовишся, я зачарую тебе і ти зробиш все те ж саме. Але не будеш контролювати свої дії, їх буду контролювати я, —  я вирішив трохи прилякнути її. 

— Ні, я хочу все контролювати, — тут же сказала вона. — Добре, я зіграю зараз, але потім ви мене відпустите. Інакше не погоджуюсь. 

— Треба буде ще потім! — прошипів я. — Зараз мало. 

— Добре, що мені робити? — буркнула Ніка. 

— Я сам буду все говорити, а ти сиди тихенько, ніби ти демониця з хорошої родини… Ну, точніше, відьмочка з хорошої родини. 

— О’кей, — вона кивнула. — А що, я справді відьма? Ви тоді сказали…

— Ну, раз змогла викликати мене, значить в тебе є магічна сила. Тобто, ти або відьма, або спадкоємиця іншої магічної раси. Але ти точно не демониця. 

Але вона була так схожа на мою Ніку, що я думав, що в її роді могли бути і боги. Хоча, я не відчував в ній божественної енергії, зовсім. 

— А ви, значить, демон? — вона витріщилась  на мене так, наче вперше бачила. 

— Так, і не просто демон, а один з верховних в нашому пантеоні, — сказав я гордо. Ну а що, було чим пишатися. 

— А де ваші роги? І хвіст? — якось недовірливо запитала Ніка. — Ви виглядаєте зовсім як людина. 

— Хочеш їх побачити? — я усміхнувся і на мить втілив невеликі вогняні роги на своїй голові. — Але ми так рідко ходимо. Це вже не в тренді, так би мовити.

— Ого! — Ніка була здивована. — І що, ви купуєте у людей душі? 

— Ну, вони самі пропонують душі за всякі блага, — я знизав плечима. Але в цю мить в двері знову постукали. — Це мама, ти — хороша відьмочка, памʼятай!

Ніка кивнула. 

— Так, заходьте, — гукнув я до дверей.

Мама зайшла до кабінету, прикрила за собою двері і рушила до нас. Для демониці її віку, а їй вже було вісімсот шістдесят, вона виглядала прекрасно. 

Вона підійшла до нас і почала розглядати Ніку.

— О Демони! Вона ж людина! — вона приклала руку до лоба і закотила очі. 

— Відьма, — поправив я маму, сідаючи поруч з Нікою і беручи її за руку. 

Ніка усміхнулась мамі: 

— Приємно познайомитись, — сказала вона. — Дей запросив мене на бал. 

— Ти колись вбʼєш мене своїми виходками… — вона сіла в крісло навпроти диванчику, на якому сиділи ми з Нікою, клацнула пальцями і в неї в руках зʼявилося чорне віяло, яким вона почала себе обмахувати. — Ти мав звʼязати себе з демоницею з хорошого роду! — вона зверталась до мене, ніби і не бачила НІку, але потім знову поглянула на неї. — Все тому що вона, як дві краплі, схожа на ту дівку з твого минулого…