Розділ 1 ч. 1

Розділ 1

Я вже разів сто подумки прокляла себе за те, що раніше повелася на вмовляння подруги Оксанки. Та, невинно кліпаючи нарощеними віями, так і щебетала мені над вухом, ллючи солодкий мед:

— Аліс, ну, будь ласка! — скиглила, увімкнувши режим котика зі «Шрека». — Мені потрібна напарниця всього на один вечір у закритий клуб. Там нічого кримінального, просто треба буде розносити напої у VIP-зоні.

— Не знаю… — я все ще сумнівалася. — Це якось не для мене.

Оксана миттєво зчитала мою невпевненість і вдарила в найболючіше місце:

— Ти ж збираєш на камеру та світло для свого блогу, а роботодавець обіцяє таку кругленьку суму, що одразу оновиш і мікрофон, і софтбокси. — А потім додала тихіше, ледь не бурмочучи: — Якщо вже ти в нас така незалежна і принципово не береш грошей у нареченого.

Отруйну шпильку я пропустила повз вуха, а ось аргумент про техніку спрацював.

Чудово, я купилася! Але в що зрештою вляпалася? До останнього вірила, що я просто офіціантка, навіть коли із сумнівом натягала на себе екстремально коротку спідницю, тісну блузу з величезним вирізом, у якій було страшно дихати, і взувала босоніжки на високій шпильці.

А потім суто випадково від іншої дівчини почула, що ми лише формально офіціантки, а по факту… хостес для обслуговування багатих клієнтів.

Це… у мене перехопило подих, а нігті болісно вп'ялися в долоні від злості на подругу й саму себе. Я б утекла просто зараз, але хитрий менеджер усе тицяв мені пальцем у договір, натякаючи на величезний штраф в разі відмови від роботи.

Визнаю — сама винна, що підписала його майже не дивлячись. Оксанка переконала, що це типовий договір і проблем не буде, але хто ж міг подумати, що мене так нахабно обдурять?!

Невже вона й справді вважає, що працювати хостес зовсім не принизливо? Чхати, скільки платять, але ж крапля гідності має залишитися!

Інші дівчата давно розійшлися по VIP-кабінках, тому, зціпивши зуби, я теж покірно працювала, і половина вечора минула напрочуд спокійно, так що я видихнула з полегшенням. Особливо ніхто не прагнув спілкування чи чогось більш зухвалого: просто наповнити келихи — і на тому дякую.

Але варто було мені звернути в сліпу зону, просто щоб хвилинку перепочити, як раптом…

— Куди поспішаєш, красуне?

Якийсь віп перегородив мені шлях у коридорі й зухвало посміхнувся, ковзаючи масляним поглядом по фігурі. Гладкий, огидний мужик, від якого мерзенно тхнуло дорогим алкоголем і хіттю, зробив крок ближче, нахабно схопивши мене за талію.

— Ходімо зі мною, розважимося. Грошей на тебе не пошкодую.

Перший тривожний дзвіночок, від якого мороз пробіг по шкірі, а шлунок скрутився в нудотний вузол.

Уп'явшись поглядом у нахабну пику, я одразу згадала виродка, що вже намагався мацати мене за сідниці, поки я наливала йому алкоголь у склянку.

Скотиняко, та що тобі знову від мене треба?!

— Приберіть руки! — верескнула я у відчаї, намагаючись вирватися, але він лише гугняво розреготався й силою втиснув мене спиною у стіну так, що повітря миттю вибило з легень із неприємним свистом.

І тієї ж миті жахлива думка прострелила голову: я маленька, тендітна дівчина, а в цьому кабані явно не менше ста п'ятдесяти кілограмів. Як мені з ним боротися? Розчавить же й оком не змигне…

Він, не припиняючи посміхатися, боляче вп'явся пальцями мені в боки, а в ніс одразу вдарив задушливий запах перегару, змішаний із нудотним смородом поту.

Боротися з ним — усе одно, що намагатися самій пересунути важку шафу у квартирі, але я все ж відчайдушно виривалася з останніх сил, відчуваючи, як липка паніка щупальцями стискає горло. Нічого не виходило: ні вирватися, ні відштовхнути, тому, щойно негідник потягнувся до мене рукою, я щосили вп'ялася зубами в його зап'ястя. Прокусила ледь не до крові, і це спрацювало — хам трохи відсторонився, але…

— От тварюка! — загарчав він і наступної миті вдарив мене по обличчю, та так сильно, що голова смикнулася назад, і я потилицею боляче вдарилася об стіну.

Перед очима одразу попливло, а у вухах неприємно задзвеніло, на мить відрізаючи мене від реальності. Проте я занадто чітко відчувала, як щока горіла вогнем, а в роті з'явився металевий присмак. Та й голова розколювалася так, що я на секунду втратила орієнтацію у просторі, із жахом усвідомлюючи гірку поразку.

Схоже, так просто мені вже не вибратися з лап виродка…

Він грубо схопив мене однією рукою за комір блузи і знову потягнув на себе, але не розрахував силу, адже я намертво прилипла до стіни, аби тільки не потрапити в його спітнілі лапи. І одразу тріск тканини відбився в мене у вухах, немов постріл. Блуза розірвалася, оголивши ключицю, і очі виродка буквально пожирали голе тіло, а мене ніби паралізувало від страху.

Мужик гикнув і з хтивим поглядом блискавично розтиснув пальці, напевно, щоб пірнути ними під блузу, але я встигла вчасно відскочити. От тільки від жаху, що переповнював мене, коліна підкосилися і, не втримавши рівноваги на високих підборах, я з гуркотом повалилася на підлогу. Під час падіння боляче вдарилася зап'ястком і тихо застогнала від болю, але одразу ж стиснулася в клубок, зі страхом чекаючи нового удару або чогось гіршого.

Може, цей виродок зараз схопить мене за ногу і потягне по підлозі прямісінько у VIP-кабінку... Вдале ж я місце вибрала, щоб перевести подих! Тут немає ні камер, ні охорони, вважай, сама собі підписала смертний вирок.

Я ще не чітко бачила перед собою картинку, але зрозуміла по силуету, що спітніла рука виродка потягнулася до мене, як раптом…

Щось різко змінилося, і повітря в коридорі немов наелектризувалося, коли над головою пролунав низький голос, що пробирав до кісток:

— Гей, тварино, ти двері переплутав? Будинок задоволень на сусідній вулиці.