Глава 9. Чужа пам’ять

Міра почула власний голос і не впізнала його.

Слова прозвучали спокійно. Без страху, без задишки. Так говорила Ена в чужому спогаді, коли люди біля чорного столу сперечалися й не хотіли її слухати.

— Міро, — сказала Яна. — Не говори.

— Я не…

Міра затиснула рот долонею.

Перші два слова належали їй. Третє могло вже не належати.

Горан поставив її на підлогу, але руки не прибрав.

— Зупини це.

Він звертався до Леона.

— Я намагаюся.

— Вона вже говорить чужим голосом.

— Я чую.

Леон поклав обидві долоні на колону.

Зелена рідина всередині потемніла. Нитки, які йшли від Ениного тіла до стін, натягнулися. По залі прокотився низький звук.

Яна відкрила свій інтерфейс.

— Леоне, що ти робиш?

— Обмежую швидкість передачі.

— Тебе бачить ядро?

— Уже бачить.

Перед Мірою змінився напис.

ВІДНОВЛЕННЯ ОСОБИСТІСНОГО ПРОФІЛЮ: 1%.

ШВИДКІСТЬ ПЕРЕДАЧІ ОБМЕЖЕНО.

СИНТЕТИЧНЕ ВТРУЧАННЯ.

— Воно зупинилося, — сказала Міра.

— Поки що, — відповів Леон.

Його очі стали темними. Не чорними — просто в них зник відблиск зеленого світла.

Яна підійшла до нього.

— Від’єднуйся.

— Ще ні.

— Ми домовилися.

— Якщо від’єднаюся, передача відновиться.

— Тоді знайдемо інший спосіб.

— Для цього потрібен час.

— Скільки ти протримаєш?

— Не знаю.

Яна вилаялася тихо, але відступила. Не тому, що погодилася. Міра бачила: вона вже шукає, чим замінити Леона.

Арна підійшла до колони.

— Ена померла сто сімнадцять років тому.

— Її тіло живе, — сказав Марек.

— Воно дихає, бо вузол не дав йому згнити. Це не життя.

Лея стала поруч із матір’ю.

— Ти бачила, як вона померла?

— Так.

— І дозволила залишити її тут?

Арна не відповіла відразу.

— Ми не могли від’єднати тіло. На ньому тримався карантин.

— Знову не могли.

— Леє.

— Що?

— Не зараз.

Лея подивилася на Міру й замовкла. Але від матері відійшла.

Із колони пролунав голос:

— Відновлення оператора необхідне для запуску біологічних фабрик.

Цього разу говорило не чуже тіло. Звук ішов зі стін.

— Якщо зітреш Міру, хто прокинеться? — запитала Яна.

— Оператор Ена.

— Вона померла.

— Особистісний профіль збережено на дев’яносто вісім відсотків.

— Це запис. Не людина.

— Різниця не впливає на функцію.

Горан загарчав.

— Для тебе.

Вузол не відповів.

Міра дивилася на Ену.

Жінка в колоні здавалася старою. Не такою, як Арна. Шкіра була майже прозорою, щоки запали. Міра не могла уявити, що це тіло встане й піде.

Але вузол і не збирався його піднімати.

Йому потрібне було її.

— Якщо я погоджуся, — почала Міра.

Горан стиснув її плечі.

— Ні.

Вона повернула голову.

— Я запитую.

— Не запитуй.

— Там три тисячі вісімсот дванадцять людей.

— І ти одна.

Марек підняв погляд на Горана.

— Це число не стає меншим через те, що ти її обрав.

Горан відпустив Міру й повернувся до князя.

— Скажи ще раз.

Марек стояв без меча. Без ключа й швидкого загоєння він виглядав утомленим, але не відступив.

— Якщо іншого способу немає, вона має право знати, що дасть її смерть.

— Свою наречену ти теж питав?

Марек зблід.

— Досить, — сказала Міра.

Обидва подивилися на неї.

— Я ще тут. Говоріть зі мною.

Горан першим відвів очі.

Яна стала перед Мірою.

— Якщо передача завершиться, твої спогади можуть залишитися. Частина навіть залишиться напевно. Але ти вже не знатимеш, які з них твої. Зміняться звички, почуття, реакції. Вузол вважатиме це відновленням. Я — ні.

— Ена знатиме, що вона Ена?

— Запис знає.

— Я питаю про неї.

— Її немає, Міро.

Від цієї відповіді стало трохи легше.

Не тому, що небезпека зникла. Просто Міра нарешті зрозуміла, що вузол пропонує. Він не повертав померлу. Він змішував двох людей, а потім залишав те ім’я, яке було потрібне для роботи.

Так само він зробив із Порожніми. Тільки для них не мав збережених спогадів.

— Я не погоджуюся, — сказала Міра.

На колоні з’явився рядок:

ВІДМОВА КАНДИДАТА НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА.

— А мала бути? — запитала вона.

Вузол не відповів.

Яна різко повернулася до неї.

— Повтори.

— Що?

— Запитай, чи мала бути відмова.

Міра підняла голову.

— За початковими правилами оператор міг відмовитися?

Стіні знадобилося кілька секунд.

— ОПЕРАТОР МАЄ ПРАВО ВІДМОВИТИСЯ ВІД ВТРУЧАННЯ.

— Я ще не оператор?

— НІ.

— Тоді хто я?

— СУМІСНИЙ НОСІЙ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ОПЕРАТОРА.

Яна вже зрозуміла.

— Ти назвав її носієм, щоб не питати згоди.

— ВІДНОВЛЕННЯ НЕ Є СТВОРЕННЯМ НОВОГО ОПЕРАТОРА.

Міра знову побачила кімнату із чорним столом.

Сірий край.

Ена стояла перед молодим чоловіком. Той тримав на руках хлопчика із зеленою ниткою на шиї.

— Він сумісний, — сказав хтось.

— Він не оператор, — відповіла Ена.

— Поки що.

— Без його згоди не буде.

Міра схопилася за Горана. Чужий спогад ударив сильніше за попередні, але цього разу вона не відштовхнула його.

— Ена сама сказала, що без згоди не можна.

Арна подалася вперед.

— Коли?

— Був хлопчик. Його принесли до неї.

— Це було до карантину, — сказала Арна. — Я чула про той випадок.

Яна звернулася до вузла:

— Покажи початкове правило створення оператора.

На стіні з’явилося багато рядків. Міра розуміла окремі слова, але не все. Яна читала швидше.

— Тут воно. Особистісна цілісність носія не може бути змінена без усвідомленої згоди.