Наречена

Ще навіть полудень не настав, а мандрівниця, будучи верхи на своєму вірному залізному коневі, вже побачила якусь, не таку вже і малу, хатину на обрії. Дівчина вирішила звернути і наблизитись туди, перевірити, чи є там хто живий. Зупинятись і проситись там на ніч не мала бажання, оскільки до вечора ще далеко, та і сама лишень два дні тому покинула одне місто, де встигла запастись харчами, пальним і набоями, віддавши за них невеличку частину тих скарбів, які привласнила кілька місяців тому.

Хоч вона ще і не доїхала до будинку, вже помітила сидячого на лавці, обіпершись об стіну кремезного чоловіка, одягненого тільки у сірі штани. Він повернув голову у бік звуку, що долинав від мотоцикла і спокійно чекав, коли ж несподіваний гість прибуде. Він трохи здивувався, коли зрозумів, що транспортом керує доволі юна, тендітна і симпатична дівчина, з чорним волоссям, яке розвівалось на вітрі та виходило з-під капелюха із широкими крисами. Одягнена у синю безрукавку, під якою її грішне тіло від решти світу приховувала біла сорочка. Ноги частково, окрім колін, прикривала чорна спідниця, оперезана поясом, на якому прикріплено два револьвери, один із яких мав червоне руків'я, та ще і два ножі, один з яких стандартний, мисливський, а інший - серпоподібний. Взута в темні високі чоботи. Зі зброї мала ще і гвинтівку, яку прикріпила до спини. Коли дівчина вже зупинилась біля власника хатини, він міг добре розгледіти її миловидне личко та блакитні очі.

- Ну? І що тобі треба? - спитав чоловік, навіть не зрушивши з місця.

Мандрівниця зупинила погляд на доволі непоганому саду, що ріс неподалік будинку. На деревах вже встигли дозріти різноманітні фрукти: яблука, груші, сливи і сама захотіла чогось з того. Чоловік помітив це і, сміючись, сказав, що може зірвати собі щось, але потім знову спитав, чи це єдине за чим вона сюди приїхала.

- Просто стало цікаво, чи є тут хто.

Чоловік засміявся і таки підвівся з лавки. Повільно підійшов до одного із дерев і зірвав звідти доволі велику грушку. Він вдихнув її аромату а потім, без ніякого попередження, кинув фрукт дівчині. Але та не розгубилась і вміла впіймала його однією рукою. Це ще більше чомусь розсмішило власник будинку, але разом з тим він похвалив мандрівницю і спитав чи зможе вона влучити у якесь яблуко, що мирно висить на дереві. Нічого не говорячи, витягла револьвер і через секунду пролунав постріл, від якого обраний нею фрукт розлетівся у різні боки на дрібні шматки.

- Це вражає, - вже серйозно мовив чоловік. - Шкода, що ми з тобою раніше не зустрілись. Могли б таких справ би наробити.

Холодний погляд блакитних дівочих очей вимовив сам за себе, завела мотоцикл, міцно стисла руль і рушила геть. Власник будинку ще деякий час дивився їй у слід, але потім, криво посміхнувшись, рушив до помешкання.

А вона і далі їхала, зовсім не думаючи про ту пропозицію, її голова зайнята тільки поїздкою і спогляданням за дорогою. Та не минуло і десяти хвилин, як на горизонті почало виднітись ціле село. Подумавши про те, аби частіше таке з нею траплялось, особливо під вечір, мандрівниця надавила на газ і з більшою швидкістю стала наближатись до населеного пункту. А через деякий час побачила і людей, що порались на своїх городах. Але почувши, що щось наближається, відволіклись від роботи, вдивлялись у далечінь, стараючись розгледіти оте щось.

Видно, що декого це налякало і вони рушили у село і, попередивши своїх рідних, заховались у будинках. Мандрівницю це трохи розвеселило, легка посмішка з'явилась на її обличчі, але разом з тим їй стало шкода тих людей і в деякій мірі відчувала вину за те, що викликала у них безпідставну тривогу. Коли ж вже доїхала до них, зупинилась, вимкнула двигун, але не стала злазити. Селяни ж, які залишились, переважно чоловіка, міцніше стисли у руках знаряддя праці, переважно сапи, і були готові захищатись, або атакувати ними, у випадку агресії з боку гості. Але ніхто із них так і не наважився зробити хоч кроку, або ж просто заговорити. А вона повільно обводила всіх поглядом, не прибираючи іронічної посмішки. Потім злізла з мотоцикла, при цьому спостерігаючи переляк місцевих, спокійно мовила, що не бажає їм зла.

- Хто тоді ти? - нарешті озвався один із них.

- Я мандрівниця, звичайна мандрівниця, яка подорожує світом. Не більше і не менше.

Один із селян вказав на її зброю і спитав, для чого тоді їй це, на що дівчина дала відповідь, в дорозі можна зустріти всяких людей, не тільки таких хороших і чесних як вони, але і таких, що хочуть вчинити якесь зло: пограбувати, вбити, або ж і ще щось. І якраз для таких і потрібна зброя. Старалась говорити якомога люб'язніше, аби, таким чином довести свою приязність і не бажання робити їм щось погане.

- І що тебе сюди привело? - знову спитав той самий, вже із меншим хвилюванням у голосі.

- Дорога. Яку я сама прокладаю.

- І де ти живеш? - спитав вже інший селянин, наважившись підійти ближче. А за ним це зробили і інші, опустивши свої інструменти.

Мандрівниця посміхнулась, вже добродушно, оскільки розуміла, що саме вони мають на увазі. Акуратно обіпершись на мотоцикл, поклавши руку на руль і відповіла, що ось її дім. Звісна річ це всіх здивувало і їх вона зрозуміла, оскільки все своє життя провели на цій землі, вирощуючи на ній продукти, а також жили у нормальних будинках, за якими доглядали.

- Але ж твій дім, де ти народилась, де твої рідні?

На це вона відповіла вже звичною фразою, настільки довго мандрує, що вже і не пам'ятає нічого з того.