Розділ 7

- Яка голова? - спитав перелякано маркіз Поріяк, притискаючи до себе мавподівчину Мулію. Гарно так притискав, міцно, обіймав усю, неначе дорогоцінну ношу. І вона пригорталася до чоловіка, перелякалася, бідна.

- Про що говорить цей привид? - також тривожно спитала Перепетуя.

Раптом зрозуміла, що тримає принца за руку, але… не випустила її, бо так дівчині чомусь було спокійніше й затишніше.

- Не знаю, - знизав плечима принц. - Але можемо запитати. Краще поговорити з ним і все вияснити, аніж одразу ж кидатися в бійку. На його боці весь Закинутий Замок!

Принц звернувся до привида, який почав повільно до них наближатися:

- Яка голова? - спитав спочатку принц звичайним голосом, а потім раптом, завиваючи і мало не кланяючись, голосно почав запитувати. - Поясни нам, о Духу Закинутого Замку, найстрашніший і найвеличніший з усіх, яких я тільки бачив, О, найсильніший у геловінську ніч привиде, ми такі недалекі, що не можемо зрозуміти твоїх загадкових і незрозумілих нам, смертним, таємничих слів. Ну, про оту голову розкажи нам більш детально, ти зрозумів? - закінчив Енші вже звичайним голосом. 

- Ти чого? - спитала Перепетуя, котра аж сахнулася, коли принц почав завивати, звертаючись до привида (але руку все одно не випустила!). 

- Підпустимо трохи лестощів, - пояснив стиха Енші. - Це називається дипломатичний і тактично-стратегічний хід.

Перепетя з повагою поглянула на чоловіка. Гм. Він там щось говорив, що він принц? А може, й справді так і є?

Дипломатичний і тактично-стратегічний хід вихваляння привида, як не дивно, спрацював. Привид аж вищим став на голову. Тобто, звичайно, в нього ж не було голови, ага. Вищим на цілу шию став. 

- Я втратив голову! - зазвучало все навколо, передаючи слова привида присутнім. Загупали віконниці на вікнах, забряжчало скло в шибках, котрі ще де-не-де залишалися недобиті до кінця, зашурхотіли обірвані дорогі колись шпалери, задзвеніла у всіх над головою обшарпана й древня люстра… Так привид розмовляв з присутніми, бо в нього ж не було рота. Тобто, гм, голови. 

- Ти закохався? - спитав маркіз Поріяк і зиркнув скоса на Мулію.

- Вам хтось відрубав голову? - спитала Перепетуя, - уявила цю картину і притиснулася до принца Енші, а той раптом все-таки насмілився і теж обняв дівчину.

- Дурні смертники! - заревів дух. - Я її сам позбавився! Відмовився від своєї чудової колишньої голови! Зняв із себе, тобто, з шиї! На свято Геловіну мене сюди, в цей замок, з місця вічного спокою у далекі часи прикликав ваш перший король. Так би мовити, на роботу. Я тут служу один раз у рік, кожного Геловіна, але без голови. А голову мені в цей день мають принести претенденти на трон і корону. Як тільки принесуть - я   отримаю разом із головою й очі, і тоді зможу побачити вихід до свого дому. Вже кілька років ніхто не несе мені голови! А я хочу додому! В мене там наречена! - дух знову завив від розпачу. - І ваш король наказав віддавати корону лише тому з претендентів, який дійде аж до третього поверху замку і принесе мені голову! Але не сам прийде, а з парою! Таким чином королівський предок хвилювався за продовження роду. А хто не принесе мені голови - того вбити! Королівству не потрібні самозванці! Крім того, моя потойбічна магія набагато сильніша ваших земних фокусів! Мене ніхто просто так не знищить! Усі ваші маги для мене, як малі діти. Он, валяється один! Ще й магиню привів. 

Привид кивнув на дві фігури, які й справді лежали на підлозі в кутку залу. Принц Енші з жахом упізнав регента Ітая і одну з найсильніших магинь королівства Яшантарія і за сумісництвом регентову фаворитку.

- Ти вбив їх? - спитав принц захриплим голосом.

Як би він не любив свого неприємного родича, але смерті йому точно не бажав.

- Ще не встиг, - махнув привид рукою. - Почув виття якоїсь собаки, думав, забігла приблудна псина, пішов перевірити. А тут ви! 

Очевидно, що виттям собаки дух називав спів мавподівчини Мулії. Маркіз трохи образився за свою дівчину, але вирішив промовчати, зашепотів натомість їй щось на вушко, ласкаво відгортаючи штучне волосся (ви ж пам'ятаєте, що Мулія натягнула капелюх і перуку принца?). “Не слухай”, “ти найкраща”, “потім мені в спальні ще раз заспіваєш”, - почув принц Енші тихі слова маркіза до Мулії. Похитав головою, думаючи, що маркіз невиправний в будь-якій ситуації, навіть смертельно-небезпечній, і знову звернувся до привида:

- А яка твоя голова? І де вона? Ми принесемо!

- Ні! Ні! - раптом обізвалася Перепетуя. - Невже ти забув, Енші?! Ми ж принесли голову цьому величному і неймовірно сміливому привиду, який так самовіддано виконує свої службові обов'язки вже багато років! Найкращий у світі службовцю серед привидів, найвідданіший Духу, служителю Геловінських свят і цього Закинутого Замку, ось твоя голова! - і дівчина простягнула в руці свого гарбузика, який щирився на всіх неоднаковими очима і нерівно вирізним щербатим ротом. 

Привид, почувши її слова, миттєво опинився поруч. Вихопив у Перепетуї з рук гарбуза і почав його обмацувати. Магічний вогник всередині гарбузика не гас, лише блимав. Всі завмерли, чекаючи, що буде далі.

Привид зненацька прогарчав, обдаючи присутніх замогильним холодом:

- Ви хочете смерті? Адже це не голова, це…

- Та це ж голова! Дивись, у неї чудові очі, які бачать все на світі, і ти точно побачиш дорогу додому і сьогодні ж сидітимеш за обіднім столом і святкуватимеш зі своєю нареченою Геловін! - сміливо вигукнула Перепетя.  - А подивися, які в твоєї голови чудові й чуттєві губи і… гм… міцні зуби! І модна зачіска! І навіть вуса! Можна і бороду, якщо захочеш!