Розділ 6

Щоб не було так темно, принц Енші запалив невеличкий магічний вогник, котрий літав над хазяїном і освітлював їм усім шлях. Він не був дуже вправним магом, але на побутові чари магічної сили чоловікові вистачало.

На першому поверсі був лише великий зал і, очевидно, тут на гостей не чекало жодних випробувань. Хіба що з Муликом-Мулією не дуже гарно вийшло. Але, може, це й на краще. Принц завжди був більше оптимістом, аніж песимістом. А якщо з тобою поруч найкращий друг, котрий взагалі перетворює твоє життя інколи на веселі пригоди, то чоловік сподівався на краще. Тим більше, що за ним ішла дівчина, яка йому подобалася все більше й більше.

Наскільки принц пам'ятав (бо добре знав план Закинутого Замку) на другому поверсі коридор ішов праворуч, рухався по майже квадратному периметру замку, а потім з іншого боку впирався у сходи, що вели на третій поверх. Отже, слід було просто пройти коридором. Навіть у різні кімнати зазирати не потрібно було.

Вогник таємничо миготів над головами пригодників. Принц Енші крокував впевнено, таким чином показував дівчині, яка сподобалася, що він нічого не боїться. Перепетуя зі своїм незмінним гарбузиком легко рухалася позаду, зацікавлено оглядаючи все навколо. За нею йшла, трохи підстрибуючи і тихо поскімлюючи мавподівчина Мулія, а завершав цю дивну геловінську процесію маркіз Поріяк, стиха лаючись і озираючись. 

- А що тут повинно статися? - пошепки спитала Перепетуя, догнавши принца і почавши йти поруч із ним. - З'явиться якийсь монстр чи труп короля вийде нам назустріч?

- Не знаю, - знизав на ходу принц плечима. - Я тут ніколи не бував. Знаю приблизний план. А ті, хто тут бував - мертві. 

Це прозвучало дещо зловісно, і Перепетуя підійшла ближче до Енші, почала йти майже торкаючись його ліктя.

Вони ще трошки пройшли і раптом зупинилися, завмерли на місці, бо… Мулія почала співати!

- О-о-о-о! Аа-а-а! - затягнула перетворена в дівчину мавпочка, пробуючи свій голос. - А-і-а-і-о! О-і-а-і-е! Е-е-е-е! О-о-о-о!

Вона, ще коли вони піднімалися сходами на другий поверх, щось скавчала тихенько собі під ніс, і Перепетуя думала, що то просто звуки переляку від шоку й незвичної обстановки, але зараз! Напевно, хуліган Мулик, що десь далеко був схований у ній, мав хист до співу. І перетворений перший раз, ставши мавпою, говорити не міг і, очевидно, усвідомлював себе ще чоловіком. А коли відбулося вже подвійне перетворення, то Мулик, тобто його свідомість, залишилася в першій мавпочці, яка була створена Перепетуїними словами, а натомість в Мулії - другому творінні дівчини, назовні вилізли не лише звабливі й немаленькі форми (які, йдучи позаду, також задоволено споглядав маркіз Поріяк!), але й приховані таланти. Вона не співала, чесно скажемо, - вона вила! Але так самовпевнено й щиро, що голос звучав голосно й дуже, дуже неприємно і навіть страшно. Ви чули коли-небудь, як скрипить незмащене колесо у возі чи кареті? А принц Енші чув. Спів Мулії був саме з того діапазону звуків.

- Муліє, годі! Перестань! - гукнула, обернувшись, Перепетя. - Мулику! Ще в когось зараз перетворю!

- Ні, ні! - раптом вистрибнув наперед і замахав руками маркіз. - Не треба перетворювати в ще кого-небудь! Хай залишається такою ж… е-е-е… об’ємистою! Вона більше не буде, правда, Муллі?

- А-а-а-а! О-о-о-о! - ще гучніше  заспівала мавподівчина, аж луна пішла по Закинутому Замку.

Якщо в Замку були якісь монстри, які, можливо, спали чи займалися своїми справами, то зараз усі вони, звичайно ж, почули спів Мулії і, напевно, рвонули до коридору на другому поверсі подивитися на порушників тиші.

- Та перестань! - закричав маркіз Поріяк.

А потім схопив Мулію в обійми і закрив їй рота поцілунком.

Мулія різко замовкла, спів закінчився. А поцілунок почався. І тривав довго. З пристрасними обіймами, між іншим. Перепетя вирячилася на парочку, яка стояла і цілувалася в коридорі, а потім перевела погляд на принца Енші й почервоніла. Той зацікавлено спостерігав за діями друга. Потім кахикнув, побачивши зніченість Перепетуї. Потім кахикнув голосніше. І спитав:

- Кхм! Кхм! Поріяку, тобі не здається, що ти захопився і забув, що це був… е-е-е… колись чоловік?

Маркіз відірвався від Мулії, абсолютно щасливої і захеканої від нехватки повітря від поцілунку, і відповів другові:

- Енші, я цілую дівчину! Хіба ти не бачиш? - вказав він на немаленькі опуклості, приховані застібнутим плащем у мавподівчини. - А те, що… Ну… Знаєш, у всіх бувають свої недоліки! А я…

Поріяк раптом перервався на півслові й округлив очі від жаху.

- Ох, святий Геловіне, а це що таке?

Він вказав на щось позаду Перепетуї й Енші, і ті різко розвернулися. Дівчина ледве стримала крик і вчепилася в руку принца, котрий стояв поруч.

Над ними нависала висока чорна тінь, схожа на темного привида, удвічі вища людини і напівпрозора. Потороча мала тіло, схоже до людського, ноги і руки були на місці, а от голова! Її не було. Зрізана була чи відрубана рівнісінько. Тільки шия стирчала.

- Принес-с-с-сли? - гучно зашепотіло звідусіль моторошними скрипучими й шиплячими звуками. - Я чш-чш-чш-чекав! Нареш-ш-ш-шті!

Привид почав насуватися на них, витягнувши примарні руки вперед. Перепетуя злякано вискнула і закричала: