Розділ 5

Закинутий Замок ближче здавався ще страшнішим і закинутішим. Шибки у вікнах вибиті, деякі віконниці висіли на наполовину обірваних завісах і поскрипували на протязі, стіни облуплені, колись гарна ліпнина над вхідними дверима - оббита і потріскана. До входу в Замок вели широкі й високі сходи, також пошкоджені в багатьох місцях.

Перепетуя та прохачі пройшли темними сходами і зупинилися перед чорнотою входу в Замок. Злий вітер раптом подув із темного отвору і пронизав сміливців, які вирішили увійти досередини, зимною колючою прохолодною. 

- Ну, що? Ходімте? - спитала дівчина тихо і зробила крок через поріг.

Добре, що в її руках був гарбузик. Він хоч і трошки, але все одно освітлював шлях попереду. Чоловіки увійшли вслід за дівчиною і зненацька пережили дивні зміни.

Принц Енші відчув, що починає рости! Миттєво набув свого звичного зросту, одяг знову ліг на його широкі міцні плечі звично й правильно, а не збрижено і сфалджено, як було досі на маленькому тілі гобліна. Від несподіванки плащ, який принц носив із собою, випав з його рук, а перука різко підстрибнула на голові, бо вже не була прирощена до голови чоловіка, і разом із капелюхом упала на підлогу. А вуха зменшилися, стали знову накладними, а не справжніми великими і лопухоподібними.

Маркіз Поріяк же усвідомив, що його дерев'яна нога знову стала справжньою, а обличчя пережило чудові довгождані зміни: стало гладеньким і звичним, таким, як завжди (легка щетина на підборідді і щоках не рахується!). Милиця випала з тремтячих від щастя рук чоловіка і гепнулася на кам'яну долівку, викликавши такий гучний звук, що в його товаришів аж вуха позакладало! Мавпочка закричала спереляку, а принц Енші тихо і не дуже пристойно вилаявся собі під носа так, що ніхто не почув. У нього все-таки спрацювали етичні обмеження: не міг лаятися при жінках.

- Що сталося?! - спитала Перепетуя, трохи злякана луною від звуку впалої милиці, що гучно прокотився Закинутим Замком.

- Я знову став собою! Яке щастя! - скрикнув маркіз і луна підхопила: “Щастя! Щастя! Щастя!”. - Все, далі без мене! Я не хочу бути королем, адже ти, Енші, вже тут! І ти спадкоємець! Сам і проходь ті поверхи! Тим більше, я сьогодні без пари! І як мене пропустив замок досередини? Удачі, але я пішов!

Маркіз швидко випалив ці слова і кинувся до виходу. Очі присутніх вже трохи призвичаїлися до напівтьми, і було видно зал та прямокутник виходу. Але як тільки маркіз підбіг до дверей - вони раптово захряснулися буквально перед його носом. Мало по обличчю не ляпнули!

- Е! Це що за жарти? - зарепетував Поріяк, стукаючи в двері кулаками. - Негайно відчиніть двері! Я не принц! Не маю пари! Не випросив ще! Піду зараз випрошувати! Випустіть мене звідси! 

Лише луна і тиша були йому відповіддю. 

- Поріяку, Замок, напевно, не випустить тебе! Не знаю, чому, але і ти повинен іти з нами, - розгублено промовив принц Енші.

Він також непомітно помацав своє обличчя - відчувався грим, а не зморшкувата шкіра гобліна. Тобто, він став також собою, чари Перепетуї зникли. Правду казала пані Гені, вони тривають недовго.

- Ну, я так не домовлявся! - обурився маркіз. - Я просто пішов святкувати Геловін! І чому я, дурний, припхався сюди з вами? Наче якесь затемнення найшло на мій розум! А все ти, дурепа, зі своїми чарами! - чоловік облишив стукати в двері і побіг до вікна, яке було достатньо широким, щоб можна було вилізти в нього. - Зараз тут спробую!

- Сам ти дурбелик! - огризнулась Перепетуя, з цікавістю спостерігаючи, як маркіз тикнувся у вікно і якась сила відкинула його геть. - Чигання червонясте! Не треба було взагалі приходити до мого дому! Самі припхалися - самі й маєте проблеми!

Маркіз, відкинутий магією Замку від вікна, впав на підлогу, зашипів від болю.

Принц Енші підійшов до друга і допоміг підвестися на ноги.

- Поріяку, все не так страшно, - почав заспокоювати. - Хочеш, посиди тут, почекай нас із Перепетуєю. Ми швиденько походимо, роздивимося тут все - і повернемося. Адже з першими криками півнів моторошна магія, яка існує тут, у Закинутому Замку, зникає. Не думаю, що все так погано. Все-таки Замок налаштовано справді на пари, чоловіка й жінку. А тебе просто за компанію тут залишило. Може, тому, що разом з нами увійшов?

- А може, йому в пару Мулика зарахувало? - розреготалася Перепетя. - Маркіз Поріяк і неймовірно прекрасна у своїй мавпячій красі мавпочка Мулик - чудова пара! Ні, краще Мулія! Так загадковіше!

- Перепетує! Ні! - закричав принц Енші, але було вже пізно. 

Магія дівчини почала діяти.

У пітьмі, яка вже не була такою непроникною, бо і гарбузик, і місяць у вікна давали достатньо світла, почалися несподівані метаморфози.

Мавпочка Мулик раптом зістрибнула з плеча дівчини, закрутилася на місці і почала рости. Виросла до розмірів невисокої людини і почала набувати округлих жіночих форм. Незабаром перед ошелешеним маркізом стояла фігуриста і повністю оголена дівчина з досить приємними і звабливими формами. А також із довгим хвостом і явно мавп'ячою зовнішністю: лисою головою, широким ротом і круглими маленькими очицями.

- Поріяку, - промовила вона. - Я твоя Мулія.

- О, дідько, що це таке? - злякано спитав маркіз, проте в той же час жадібно розглядав оголені принади дівчини.

- Знову Перепетуїні чари, - несхвально похитав головою Енші. Підняв із підлоги свій плащ і накинув на плечі дівчині, яка утворилася з мавпочки. - Перепетує, краще мовчи! Поглянь, що ти натворила!