Розділ 4

Дорогою до Закинутого Замку назустріч нашим прохачам - невисокому кривоногому гобліну та кульгавому жебраку, попереду яких, опустивши голову, повільно йшла Перепетуя, траплялося чимало веселих компаній та парочок, у яких хлопці-прохачі, напевно, вже випросили собі наречену. Парочки обіймалися по кущах, яких у цій частині міста все-таки збереглося чималенько, незважаючи на будинки і прокладені дороги й тротуари. 

Групи з парубків, які ще не знайшли на ніч дівчину, щоб поспілкуватися, поцілуватися, позубощерити і пожартувати, а може, й більше, як планував маркіз Поріяк, валандалися від будинку до будинку, гигочучи і весело перегукуючись. Всі були одягнені в страшних химер, які на напівосвітлених вулицях хоч і не лякали, але дивували фантазією їхніх творців. І ніхто, до речі, не поспішав до Закинутого Замку.

Гарне й веселе свято Геловін! Але це не значить, що під час його святкування обов'язково треба йти до Закинутого Замку і ризикувати життям і здоров'ям! Напевно, так думала переважна більшість святкувальників. Та й хто дозволить якомусь реміснику чи чоботарю стати королем? Ніколи цього не станеться! Так думали молоді люди під час Геловіну і, в принципі, мали рацію. Тому просто насолоджувалися веселощами та поцілунками (і більшим!).

Принц Енші та маркіз Поріяк на чолі з Перепетуєю вже майже підійшли до Закинутого Замку, котрий навпрошки через переплетіння вулиць і справді виявився не дуже далеко від будинку дівчини, аж раптом їм напереріз вийшла чоловіча компанія з чотирьох молодиків, котрі явно були не прохачами.

Так! В ніч Геловіну вилазили на вулиці столиці й грабіжники, котрим було чим поживитися в цю пору. Молодь, звичайно, йшла на свято не з порожніми кишенями. Та й ресторанчики й кав'ярні в святкову ніч працювали аж до світанку. Ну який підприємливий власник такого закладу не скористається можливістю заробити гарні гроші в ніч Геловіну? 

- Стояти! - гарикнув перший чоловік, котрий перегородив дорогу Перепетуї. - Гроші або смерть! Га-га-га! - зареготав весело. Його сміх підхопили троє за його спиною. Усі були одягнені в костюми привидів, замотані в білі простирадла з прорізами для очей. Дуже зручно, до речі, для пограбування чесних громадян королівства: і облич нападників не видно, і наче учасники свята, і якщо щось піде не так, то завжди можна змішатися з натовпом таких самих привидів, яких на вулицях було чималенько.

- Згинь! Геть з дороги! Чебурак чухальний! - гарикнула і на нього Перепетуя, зупинившись.

Гоблін та жебрак, тобто принц Енші та маркіз Поріяк, підколесили і підшкутильгали відповідно ближче. Вони стали по обидва боки дівчини, гоблін навіть трохи вийшов уперед, всім своїм виглядом демонструючи, що захищатиме випрошену наречену. Перепетуя скоса по черзі глянула на обидвох "захисників", але нічого не сказала, лише неначебто здивування промайнуло на її обличчі.

- Якщо хочеш повернутися сьогодні додому цілим і здоровим - краще йди геть! Чіплялка чотиричастинна! І своїх посіпак забери! - дівчина міцніше притиснула до себе гарбузика і блиснула з-під занавішеного полотна хустки злими очима.

Вона всю дорогу бурмотіла собі щось під ніс, але чоловіки не наважувалися порівнятися з нею, щоб не потрапити під гарячу руку, тобто магічне Перепетуїне слово. Проте тепер, бачачи, що ситуація непроста, прохачі налаштувалися серйозно.

Маркіз-жебрак Поріяк міцніше стиснув милицю в руці, сподіваючись добряче вдарити нею хоч одного нападника, бо другого навряд чи зумів би з причини нестійкої дерев'яної ноги, якою не вмів добре ходити, бо не було навичок.

Гоблін же, тобто принц Енші, зі своїм нині маленьким зростом реально оцінивши свої шанси проти чотирьох здоровенних бугаїв, вирішив діяти хитрощами. Придумав хитрий хід - буде бити нападників кулаками під коліна, а також у ті місця, в які через низький зріст поцілити було найлегше і найзручніше, тобто, нижче живота (і ще трохи нижче), хоч це й порушувало етику чесної бійки. Якою б не була їхня Перепетуя, але вона була чесно випрохана у батьків і йшла з ними у важливій справі, тому вже неначе стала належати до їхньої команди. Стала своя. А своїх благородні чоловіки, нині змінені і словами, і гіркою долею, все одно ображати не дозволять!

- О, а хто це в нас така смілива? І що це за курдуплик і калічний нещасник тут ходять по наших дорогах? За прохід треба платити! Віддаєте всі ваші гроші - і ми вас відпускаємо. Хоча… Я щойно почув наче тоненький голосочок. Невже, дівчина? - зацікавився перший привид і обернувся до своїх товаришів. Ті заіржали, як коні, підказуючи огидними словами, що треба зробити з дівчиною. - Зараз перевіримо, чи вміє вона цілуватися!

І ватажок нападників несподівано різко зірвав з голови Перепетуї хустину. Та легко злетіла з голови, бо, очевидно, була зав'язана не дуже міцно.

І тут наступила німа сцена. Всі четверо привидів завмерли, розглядаючи брудне, перемазане сажею обличчя дівчини, яка розсердилася не на жарт.

- Ану, віддай хустку, ти, мавпа рогата! Не подивлюся, що Геловін! Хвіст тобі причеплю! - визвірився вона на привида, який завмер, тримаючи чорну хустину перед собою.

- Мулику, це ж Перепетя! Тікаймо! - переповненим жахом голосом гукнув раптом один із привидів за спиною першого нападника.

І трьох привидів за спиною ватажка наче вітром здуло. Ось вони стояли, ще гигикаючи і перекидаючись гидкими жартами, а ось вже їх не було, лише колихалися темні гілки кущів біля дороги, куди всі вони ломанулися, втікаючи. А от Мулик не встиг втекти.