Розділ 3

- Відчиніть негайно! Я хочу додому! Тату! Мамо, я більше не буду! Ох, чорносмородинова черемшино! Мамо! - дівчина востаннє вгатила маленьким кулачком у масивні двері, засичала від болю, замахала пальцями, тамуючи біль, і гнівно блимнули на прохачів. - А ви чого приперлися? Ви що, не з Кущів? Я ж усіх попередила ще вчора! До нас - ні ногою! Черпачний чорнорот! Геть ідіть! - гаркнула вона принцові Енші просто в обличчя, аж він сахнувся від несподіванки. - А я…

Вона роззирнулася довкола, зупинилася поглядом на невисокій прибудові неподалік будинку і промовила. - А я в хлівчику заночую. Що ж поробиш? А все ви винні! Ідіть уже геть! Я спати хочу!

Дівчина ступила крок з порогу, не звертаючи уваги на здивованих її гучним монологом прохачів, у напрямку хлівчика.

- Перепетю! Ти обіцяла! - раптом здригнулися чоловіки від гучного жіночого басу, що прозвучав за їхніми спинами.

Найближче вікно в темному будинку трошки привідчинилося і звідти висунулася голова Перепетуїної матері, пані Гені, яка, очевидно, разом з чоловіком підслуховувала все, що зараз робилося на порозі їхнього будинку. Напевно, чекали з нетерпінням, поки прохачі і їхня дочка успішно заберуться геть. І принц Енші трошки почав підозрювати, що вони недарма випхали свою милу дочку за двері в день Геловіну. Щось тут було нечисто…

- Ну, мам! - огризнулась Перепетя.

- Ти клялася на святій книзі! Не накликай прокляття на наш дім і родину!  - наполягала пані Гені. - Зараз же йди з цими приємними молодими людьми!

- Де ж вони приємні? - скептично глипнула на чоловіків дівчина. - Один гоблін гобліном. Зелений, як жаба! Ще й капелюха дурного начепив, ховає свої кошмарні косми і бридкі вуха! Хоча, гобліни не бувають такими високими! Щось ти, дурнику, переборщив у маскуванні! Гобліни невисокі й кривоногі! Чебрець чорнопикий!

І раптом принц Енші, який і справді був зависокий для гобліна, відчув, що зменшується в розмірах! Став нижчим, волосся під капелюхом, котре відчувалося чужим і просто перукою - миттєво приросло до голови, капелюх ліг рівніше і міцніше, а ноги… Чоловік відчув, що ноги самі по собі під довгим плащем, який став уже зараз, після зменшення його зросту, густими фалдами лежати на порозі навколо нього, ноги самі якимось чином порухалися і вигнулися в кривульки. Так! Стрункі ноги стали колесом! Але під плащем цього поки що не було видно. Чоловікові з переляку забило подих, і він, хоч і хотів закричати, не міг.

А дівчина продовжувала далі:

- А інший! Ти що, бовдуре, типу жебрак? - зареготала вона, розглядаючи маркіза Поріяка. - Неправильно! У жебраків обличчя покоцане віспою, це по-перше, по-друге - вони брудні, як немиті сто років собаки, а по-третє, де твоя милиця і дерев'яна нога? От дядько Степаній під нашим храмом справжній жебрак! Ще й зубів не має! А ти щиришся на всі зуби! Не мають жебраки таких білосніжних зубів, як у тебе! Чоботар чіпковислий!

Маркіз Поріяк відчув, як із його рота один за одним починають сипатися зуби, одна нога зникла і замість неї з'явилася дерев'яна довбня. Від несподіванки він похитнувся, і впав би, якби звідкись під його пахвою не з'явилася милиця, об яку він успішно і хапливо обперся. А потім у ніс маркіза і принца вдарив шалений сморід. Так смердів Поріяк, як немитий сто років собака!

- Перепетю! Не роби цього! Зупинись! - гаркнула з вікна мати. - Я забороняю! І ти обіцяла, клятву давала, що підеш із прохачами! Хлопці, ви не лякайтеся, це всього на кілька хвилин! Ну, може, на пів годинки! У Перепеті дар змінювати все навколо себе за допомогою слів. Ви їй не дозволяйте багато базікати! Та й впливати вона може, коли трохи накопичила магічної енергії. Ми сьогодні її вже "виговорили", вона увесь вечір мені пиріжки змінювала! Не повинно було багато магії в неї лишитися. Але, бач, вже трохи назбирала! Ви її змушуйте щось змінити - тоді на вас сили не вистачить! - ласкаво проговорила пані Геня до справді переляканих чоловіків, які від несподіванки втратили дар мови. -  А тобі, Перепетю, останнє попередження! - ще раз гаркнула жінка з вікна на дочку. - Не послухаєшся - завтра ж підемо до Магічного Департаменту і всю твою дурну магію заблокуємо! Я не жартую!

- Добре, добре, - приречено хитнула головою Перепетуя. - Піду вже. Але я за себе не ручаюсь! І ти сам винний, що мене випросив, красунчику гобліне! Черезсідельне чмокання! - хижо посміхнулася дівчина до принца, додавши знову одну зі своїх загадкових фраз, усі слова в яких чомусь починалися на літеру “ч”. Напевно, вона так лаялася.

Принц Енші вже отямився і тепер намагався виборсатися зі свого плаща, в якому трохи заплутався. Бо плащ був великий, а принц став удвічі меншим. Гобліном став. Справжнім.

- Ти-и-и! - зарепетував раптом маркіз, в якого нерви здали першими. - Поверни назад все так, як було! - він мацнув себе за щоку і відчув глибокі ямки від віспин по шкірі. - Моє обличчя! Моя нога! А цей сморід! Зараз же поверни моє обличчя! - він рвонув по сходинках до дівчини, замахуючись жебрацькою милицею, і не втримався, впав на землю. Почав борсатися, намагаючись встати. 

- Та все незабаром саме повернеться, не хвилюйся! - задоволено проговорила дівчина, але відступила на крок назад. - Ну що ж, доведеться йти з вами. Я мамі обіцяла. Вони мене з батьком хочуть заміж видати! А я не хочу заміж! Вони завжди чекають цього дурного Геловіна, як свята! А я всіх попереджаю, щоб і не рипалися до нас! Вони розуміють, що їм гірше ж буде! І всі, хто мене знає, - і носа сюди не показують! А ви дивні якісь!