20.15

Ванна кімната на першому поверсі містила чималу душову зону. Укладена темно-сірими блоками з керамограніту й плиткою під дерево, вона спокійно вміщала двох.

Ліза вже забралася всередину — я бачив її крізь скляну перегородку: вона поралася біля краників.

— Дістанеш нам рушники? — гукнула до мене, а тоді сама ж відповіла: — Ні, не дістанеш. Я сама.

— Не такий вже я й немічний, знаєш? — Я дістав рушники з верхньої полиці шафи й прикусив внутрішню сторону щоки, аби не заскімлити.

— Геройство тут не в пошані, — прокоментувала це Ліза.

Вона забрала в мене рушники, поклала їх на раковину й потягнула донизу блискавку на моїй толстовці.

— Що ти робиш? — Я не впізнав свій голос.

Лізині брови на долю секунди підскочили.

— Ти вже випив знеболювальне?

— Так. Ще не подіяло.

— Гаразд.

Гаразд, нумо спишемо те нервове пищання на притлумлений біль.

Ліза розстебнула мою толстовку, і я запевнив:

— Мені не потрібна допомога.

— Знаю, але я хочу попіклуватися про тебе.

Я спробував приховати судомний вдих. Стягнувши толстовку, Ліза прискіпливо оглянула мій оголений торс. Не міг розтлумачити з вигляду, чи подобається їй те, що вона бачить.

— Добре, так, кхм, — відвела погляд Ліза.

Але я встиг помітити, як на рябій щоці майнула ямочка — дякую!

Вона потерла шию й нахилилася вбік — клацнула перемикачем. Світло згасло, а з іще одним «клац» загорілася підсвітка дзеркала, що висіло над раковиною. У відображенні я побачив, як Ліза кусає губу, а після відчув, як її руки неспішно ковзнули мені на плечі.

— Твоя черга, — прошепотіла вона.

Може, я сплю? Добряче забився головою в лісі й лежу там, марю, поки Ліза чекає на службу порятунку?

— Ти ж казала, це тільки через шви, — нагадав я, вивчаючи її риси.

— Усе так.

— Але зараз хочеш, щоби я роздягнув і тебе?

— Як же мені мити тебе в замурзаному одязі? — пускала бісики вона.

Я намагався приховати усміх — марно.

Поклав руки на її стегна й поволі ковзнув вище, пильно стежачи за Лізиною реакцією. Її риси були розслаблені, а губи ледь розтулилися, коли мої пальці погладили шкіру живота під лонгслівом. Зібгавши тканину, я потягнув її догори, а відтак огорнув Лізині груди долонями.

— Мені потрібно більше світла, щоб усе краще розгледіти, — серйозно сказав я.

— Почнімо з цього, — усміхнулася Ліза.

— Але ж…

Її руки обхопили моє обличчя й підвели так, що наші очі зустрілися.

— Так атмосферніше, — наполягла вона, занурюючи пальці в моє волосся.

— Як забажаєш. — Я подався вперед.

Її губи були наче солодка вата. Пухкі й ніжні, вони танули на моєму язиці й надили ввібрати їх у себе повністю. Великими пальцями я почав пестити Лізині соски, і вона охнула мені в рот. Я легенько куснув і відтягнув її нижню губу.

— Ти до біса вродлива, Лапко, — видихнув їй у рот.

Одна її долоня все ще грала з моїм волоссям. Друга ж тим часом помандрувала вниз по моїх грудях і животі, ковзнула у джогери, тоді боксери і…

— Я ще й до біса волога, Горчуку, — прошепотіла Ліза, стискаючи мій член у долоні.

Гаразд, так, версію з фантазією відкидаємо. Вона в мене файна, але збудити настільки не годна — аж ніяк!