Наречені на свята
20.14
— Кажу тобі, мені потрібно в душ.
— Тобі не можна! — тупала ніжкою Ліза.
— Якщо обережно, то можна. Головне — не намочити шви.
— Бодай би тебе, Горчуку! Потерпи хоча б ті три дні!
Три дні… Та я з глузду з'їзду за три дні в грязюці! Вона ж, курва, засохла й уже шматками від мене відвалюється!
— А що, як я заразу занесу? — підійшов із іншого боку я.
— Тобі там усе обробили, — стояла на своєму Ліза: — нічого ти не занесеш.
— Я не спатиму так.
— Як «так»? Голову помий — і стане з тебе.
— Мені потрібно повністю.
— Ти намочиш шви.
— Хочеш піти зі мною й упевнитися, що ні?
Ліза ще кілька разів розтулила рота, але шпильку у відповідь так і не пустила.
— Гаразд, — зрештою виплюнула вона. — Іди мийся. А я заварю чай. Вечерю не грітиму — бо ж знов охолоне, поки тобі нові шви накладатимуть.
Вона розвернулася й затупотіла в бік кухні.
— Ти теж брудна, до речі, — гукнув я їй у спину. — Агов, Лапко, а помиймося разом?
Бігма, кажу, я хотів лише подражнити: усі ж знають, що гріх утрачати добру нагоду. А проте Ліза спинилася. Обернулася й довго-довго, пильно-пильно так дивилася на мене своїми розумними карими очима.
— Це тільки через твої шви, — підняла вказівний палець і пройшла повз мене до ванної кімнати.
Із шокового стану мене вивів стукіт власного серця.
— Чекай, що?! — поспішив за Лізою я.
#2225 в Любовні романи
#143 в Романтична комедія
#998 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 30.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
