Розділ 23. Вам лист

Розділ 23. Вам лист

— Злато! — гаркнула Дарина по той бік відеозв'язку. — Не лежи на роялі!

— Це його презентація, ма! — гаркнула у відповідь Злата. — Ти просто не тямиш!

Вона знову затисла троянду поміж зубами й пограла бровами на камеру. Я засміялася.

— Боюся, твоя мама має рацію, Злато, — накривала на стіл я. — Це погана презентація, бо ти перетягуєш усю увагу на себе.

— Я роблю це самою лише присутністю в кімнаті… — Вона драматично приклала руку до чола: — О, ця врода, вона так виснажує!

— Злазь. Із мого. Рояля.

То було вже навіть не гарчання — справжній рик.

— Та злажу я, злажу! — звела очі Злата й таки зістрибнула вниз, наостанок брякнувши по клавішах дупцею.

— Він що, ще й відкритий був?!

У Горчуків там назрівав скандал, а в нас тут — хтось подзвонив у двері, і Трета, мій маленький плюшевий Цербер, войовничо задзявкала.

— Відчиниш? — попросила мене мама.

Вона пройшла вглиб кухні, скануючи очима підлогу. Затим плеснула руками по стегнах:

— Ніяк не можу знайти другу сережку!

— Вона тут! — гукнув Михайло з ванної, і мама з радісним зойком чкурнула до нього.

Я хотіла попередити Злату, що відійду ненадовго, але її смартфон тепер стояв на підставці між узваром і скоромидою. Самої Злати видно не було, і її прирікання з мамою губилися в гулі голосів Горчуків, які носилися туди-сюди перед камерою: хто з тарілками, хто з виделками, а хто й із собаками на руках.

Тимоша, однак, видно не було. Як, власне, і Василя Степановича зі «сватами».

Чи значить це, що вони разом святкують деінде? В Ані? Якщо я зателефоную Тимошеві зараз, у нас буде можливість поговорити? Чи краще дочекатись особистої зустрічі?

У двері знов задзеленчали.

— Лі-і-ізо!

— Та йду я, йду!

Прихопивши миску з пряниками й пакет мандаринок, я поспішила до дверей.

— Це щедрувати прийшли, — сказала Треті.

Проте вона однаково дзявкала. Упевнено й погрозливо. Коли ж я відчинила двері й побачила на порозі юнака вже не щедрувального віку, Трета раптом стихла й шугнула мені за ноги.

Н-та, такий собі Цербер. І така собі розумна я — варто було дивитись у вічко.

— Доброго-вечора-й-гарних-вам-прийдешніх-свят, — відтарабанив хлопець. — Лапка Єлизавета тут живе?

— А ви… кур'єр? — припустила я.

Утомлений погляд, губи-нитка й мішки під очима завбільшки з яскравий наплічник за спиною. Саме такий вигляд мала б я, якби мені довелося розносити посилки у новорічну ніч.

— Ні, я Санта Клаус, — беземоційно відказав кур'єр. — Хо-хо-хо. То Лапка чи ні?

— Лапко, так. — Я поставила миску й пакет на пуф.

— Вам лист.

Я прийняла конверт: ідеальна каліграфія.

— Йой…

Серденько тьохнуло, щойно до мене дійшло, хто відправник.

— На все добре! — розвернувся на п'ятах юнак.

— Заждіть! — опам’яталася я й заплескала по кишенях: геть забула, куди сунула готівку. — А ви, ем… Мандарини будете? — І кивнула на пакет.

— У мене на них алергія.

— О, — продовжувала пошуки я. — А пряники?

— Імбирні?

— Тільки не кажіть, що й на імбир у вас алергія!

Юнак промовчав.

— Серйозно? — понурила плечі я.

І ось тоді кутик його губ підстрибнув:

— Та все добре, дякую за гостинність.

— У нас ще пиріжки є! — гукнула з ванної мама.

Я питально підняла брову до кур'єра, він ширше всміхнувся:

— А з чим?

Я рота розтулити не встигла, а мама вже зайшлася перераховувати начинки. Довго перераховувала — у кур'єра аж очі округлилися й брови вверх по лобі поповзли.

Було колись бабуся з дідом напікали пиріжків на Маланку. Як-ото мама з Михайлом зараз — цілу гору й ще три зверху. Тоді хтось із них ховався за тією горою й питав «Чи видно?». «Не видно!» — гигикали ми, діти. А баба чи дідо бажали: «От шоб і наступного року видно не було!».

Цьогоріч, чи видно його, питав Михайло. Ми з мамою казали «Не видно!», Трета кусала бобра так, що він видавав оті страшні блювотні звуки нам улад. Зрештою Михайло побажав, щоб і наступного року видно не було, а в бобра «вже не пищало». У мене щоки боліли — так довго сміялася.

Хоча б щось у цьому бентежному світі зрештою залишається незмінним.

— Хвилинку! — виставила палець я й побігла до кухні.

Мама саме перераховувала «калину, малину й сливове варення», коли я напхала в пакет різних пиріжків навмання й повернулася з цим до кур'єра.