***

***

Ввечері того дня я прикрашав ґанок гірляндою з лампочками в стилі лофт, а Ліза сиділа на сходинках і читала вже, певно, сорокову статтю про аборти.

— Ти підеш зі мною до лікарні, якщо що?

— Звичайно.

Вона розплутала навушники й увіткнула їх у телефон. Значить, перейшла на YouTube. Я підглянув одним оком — англомовний. Вона дуже сумнівається, якщо полізла одразу туди.

Увімкнувши гірлянду, я сходив у будинок і виніс два пледи. Один накинув собі на плечі, другим укрив Лізу.

— Спасибі, — вона чмокнула мою руку, не відриваючи погляду від екрана.

Я присів на ту ж сходинку, але прихилився до балки з іншого боку. Зайшов на сайт книгарні й знайшовся шукати книжки про вагітність і батьківство. Про фізіологію процесу знайшов швидко, а от із підготовкою до батьківства виникли складнощі, бо ж усе скрізь для мам. А батько як — сам повинен допетрати, що йому робити й коли?

Зрештою я кинув до кошика три книги, котрі були умовно для обох батьків. А щойно оформив замовлення, почув, як під'їжджає машина.

— Це Захар, — відповів Лізі на німе питання.

— Він не має знати, — зашепотіла вона. — Єва також.

— Про вагітність?

— Про все.

Я кивнув. Щойно Єва вигулькнула з машини, Ліза спробувала зобразити радість:

— Приві-іт!

Вийшло препогано. Вона заламувала руки. Я протягнув долоню, щоб сплести наші пальці, але вчасно зупинився. Вони не мають знати, а отже мені не можна торкатися її без «дружньої» на то причини.

Як я раніше отак жив?