Наречені на свята

***

Друга пачка пластирів — і все на Лізині п’ятки.

— Ще трохи й доведеться тебе нести, — зауважив я, дивлячись, як вона заклеює це криваве місиво.

— А «трохи» — це метрів сімдесят? — підняла очі на мене Ліза.

— Помнож на сто.

— Садюга, — буркнула вона. — А ще на мене намовляв.

— У тебе просто так мило пашать вуха, люба, — я не стримався!

Ліза пожбурила в мене коробкою з-під пластирів.

Подобається

#150 в Молодіжна проза
#1419 в Любовні романи
#705 в Сучасний любовний роман

Відредаговано: 08.03.2024