Наречені на свята

***

Ми допленталися до місця, де дід Назар вівці пасе. Не очікував я там побачити й бабусю. Ліза хотіла привітатися, але я схопив її за руку. З цієї відстані нас не було видно, отож ми причаїлися серед овечок. І щойно зрозуміли, що ті двоє милуються, почимчикували далі вгору без вітань.

— Хіба це не той вівчар, якому твоя бабуся по чолу якось вмазала? — тупцяла за мною назирці Ліза.

— Та той. Відтоді він кличе її Ганнусею, і, схоже, наразі ба навіть не проти.

Лана Кохана

Подобається

#89 в Молодіжна проза
#910 в Любовні романи
#459 в Сучасний любовний роман

У тексті є: гумор, фіктивні стосунки, колишні

Відредаговано: 08.03.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись