***

***

Почовганою стежкою ми йшли нога в ногу, хоч як я й намагалася робити кроки ширшими, аби видертися уперед.

— Ти злишся? — запитав знічев'я Тиміш.

— Ні, — відрізала я.

— Ти злишся, — зітхнув він.

На ґанок я ступила першою, однак ключі були в Тимоша, тож мені довелося відступити. Його руки смикнулися до мене. Хотів попросити мене потримати лижі, але натомість він мовчки затиснув їх під пахвою, провернув ключ у замковій щелині й штовхнув двері всередину.

Тиміш кілька разів клацнув вимикачем, однак світло не ввімкнулося. Стягнувши чоботи, він пішов до вимикача в їдальні — знову безрезультатне клацання.

— Пробки повибивало? — припустила я.

Тиміш увімкнув ліхтарик на телефоні, перевірив щиток.

— Я миттю, — пообіцяв і чкурнув за поріг.

Повернувся за десять хвилин і став навколішки біля каміна. Я саме хотіла розпалити в ньому вогонь, але не знала, з чого почати, тому сиділа поруч і ґуґлила. 

— Світла нема по всій вулиці, — повідомив Тиміш, скручуючи газету в трубку. — Гілка впала на лінію електропередач і один із дротів обірвався.

Він чиркнув запальничкою й підніс газетку під димохідну трубу.

— То це надовго? — Я стежила за тим, як полум'я тягнеться догори.

— Як знати, — Тиміш загасив газетку. — Ремонтну бригаду вже викликали, але коли саме вони приїдуть, невідомо.

Він почав укладати дрова в топку.

Три середні поліна поздовж, три поперек. Ряд менших — поздовж, ряд поперек. Тріски, гілки, сухий спирт, запальничка.

— Ти покликав Галину до нас?

— Ніяк не звикну, що ти звеш бабусю Галиною.

— Повір, я теж.

— До неї прийшла кума. Вони чи то ворожать, чи то пліткують при свічках. Хай там як, а мене вигнали. 

— І правильно зробили.

— Я хотів забрати бодай собак, але ба веліла «йти гет». І я вирішив, що моє «гет» буде там, де ти.

Тиміш осміхнувся, а я склала руки на грудях.

Не смішно. Не мило. Навіть образливо трохи, у контексті останніх подій.

— Ми можемо поговорити про те, що сталося?

— Ти винен мені гарячий шоколад, — не вшанувала його поглядом я. — Але, схоже, сьогодні я його не отримаю.

А завтра не можна буде їсти весь день. Та й Свята вечеря не передбачає тринадцятої страви, хай і на рослинному молоці.

— На горищі була газова плита й балони, — зіп'явся на ноги Тиміш. — Я…

— Миттю? Так. — Я також підвелася. — Я з тобою. Може, там іще й ліхтарики на батарейках знайдуться. Чи бодай ті ж свічки.