***

***

Сімейна вечеря все ж відбулася. Друге, салати й чай зі смаколиками не залишили в животі місця ласощам під фільм.

Василь Степанович розпитував присутніх про новини з їхнього життя з щирою (як мені вбачалося) цікавістю. Тільки от до Тимоша не мовив. А той і сам не говорив. Жував мовчки, увесь натягнутий, мов та струна.

Час від часу я зиркала на нього, разок торкнулася його коліна своїм. Тоді й він кинув на мене погляд. Один-єдиний, шпаркий.

Як зарадити йому, я не знала, тому просто їла. Без упину. І коли до мене звернулися, була схожа на хом'яка, який набив щоки горіхами.

— Не вплутуй у це Лізу, тату, — врятувала мене Злата. — Фінанси мене не цікавлять. Крапка.

— Фінанси були минулого разу.

— Невже?

— Так. Ти зараз на факультеті прикладної математики.

— О! — анітрохи не знітилася Злата.

— Ти хоч на парах з'являєшся? — похмарнів Василь Степанович.

— Йо-о! Я була на… — вона пройшлася по пальцях однієї руки, підраховуючи, відтак кинула це заняття, махнула кистю: — …кількох. До речі, я вам розповідала про Стаценка? Одногрупник мій. Такий пихатий, засранець, але, мамо, який у нього стан! Які плечі, руки…

— Злато!

— Йо?

— Тебе не мають цікавити інші студенти.

— О, авжеж, я маю бути самотня й цнотлива. Поважна панянка в довгих штанах. Дякую, що нагадав, татку, а то ж я геть забула! Хай там як, а фінанси…

— Математика, — машинально виправив Василь Степанович.

— Оця вся фігня, — обозначила тоном свою ставлення Злата, — то не моє.

— І що ж тоді твоє? Це вже третій університет, Злато.

— Ну, може, четвертий буде останнім?

— Бо ти зрештою почнеш вчитися чи до п'ятого просто не підеш?

Злата легковажно стенула плечима. Василь Степанович зітхнув, а тоді знову заговорив до мене. Благо, я вже похапцем усе проковтнула й саме запивала це діло узваром.

— То, Лізо, мені все ж цікаво. Ви, якщо не помиляюся, цьогоріч навчання закінчуєте, так?

— Так, — жваво підтвердила я, випроставши спину для більш переконливого вигляду.

— У магістратуру йти плануєте?

— Не бачу необхідности. З моєю спеціальністю легко знайти роботу й бакалавром.

— А спеціальність — економіка управління?

— Саме так.

— Вакансії шукатимете в Харкові?

— Е, так.

Дивне питання.

— А не думали?.. — почав Василь Степанович, схиливши стакан у бік Тимоша.

— Гадаю, саме час вмикати фільм, — підвівся той і почав збирати тарілки. — А то скоро буде зовсім пізно.

Він так гримав посудом, що закінчити питання Василь Степанович не зміг.