Розділ 16. Брехуха, брехуха

Розділ 16. Брехуха, брехуха

«Кінець. Каюк!» — панікувала подумки, коли для вітання простягла Василю Степановичу руку, у якій тримала серветку з недопережованим гарбузовим чимось.

— Ваша робота? — заломив брову він.

— О, ні! — Я зібгала серветку й пожбурнула її у смітник. — Це Єва. Тобто, не вона. Не її робота. Це трохи жоване.

— Лізо, дихай, — прошепотів до мене Тиміш, коли я вхопила тацю з мафінами.

— Єва випікала, а я тільки кремом вкривала — візьмете один?

Я широко всміхалася, дивлячись просто на Василя Степановича. Його вигляд зробився поблажливим, наче щойно незграбне цуценя перед ним влетіло в мішок із борошном і тепер пчихає на всіх білим пилком.

— Дуже мило з вашого боку, — схилив він голову, узявши один мафін.

Тільки коли Василь Степанович кивнув Єві й почав розгортати мафін, я помітила, що той не вкритий кремом. Жоден не вкритий.

Дідько. Тепер він думає, що я нездара!

 — А як ви дивитеся на те, щоби присісти за стіл? — звернувся до родини Василь Степанович. — Вип'ємо чаю?

— І повечеряємо, — вторила йому Дарина. — Дівчата наготували багато смачного!

— Але ж ми планували дивитися фільм, — нагадала Злата й обернулася до батька: — Смаколики — то під фільм.

— А що за фільм? — поцікавився він.

— Там про безумовну любов і прийняття — тобі не сподобається, — скупо видав Павло.

Дарина втягнула повітря крізь зуби. Василь Степанович гмикнув. Андрій сунув до Павла й поспішив переплести їхні пальці. Наталя теж пристала до хлопців, готова будь-якої миті забиратися геть.

Василь Степанович обіцявся приїхати завтра, тож заскочив зненацька усіх. Але постраждала від цього найбільше саме ця трійця.

Ну і я, звісно. Привітатися з пожованим мафіном у руці…

Не благословить він мене як майбутню невістку. Ой не благословить!

— Я маю попросити вибачення, — сказав Василь Степанович після павзи.

— Та невже? — стиснув щелепу Павло.

— Наталіє, Андрію!

Вільною рукою, Андрій відкотив рукав светра, аби приховати тату. Сенсу в цьому було мало — малюнок на шиї все одно впадав у вічі. Поза сумнівом, Андрій добряче нервував.

— Перепрошую за мою поведінку минулого разу. Вона була абсолютно неприйнятною. Даю слово, такого більше не повториться.

Андрій кивнув, прикусивши губу. Наталя глипнула на кузена, а тоді й собі кивнула.

— Я також хотів би перепросити у ваших батьків. Особисто. Тому буду вдячний, якщо ви дасте мені їхні контакти.

— Ніби ти досі не нарив на них досьє, — закотив очі Павло.

— Павле.

— Так? — Павло підвів очі на батька. Його погляд був ледь не прямішим за спину.

— Я дуже сподіваюся, що й ти зможеш пробачити мені.

— Якщо на то будуть підстави, — стримано видав Павло.

— То на Різдво?.. — із надією подивилася на сина Дарина.

— Двадцять п'ятого ми обіцяли бути в родини Андрія й Нати. Але Святвечір можемо справити тут.

Пані Горчук радісно зойкнула, Андрій видихнув, а Ната пішла по ще один мафін.