Розділ 15. Будеш просто М.

Розділ 15. Будеш просто М.

Щороку з наближенням Різдва Горчуки влаштовують Генеральне прибирання. «Генеральне» з великої літери, бо стандартні генеральні — це ніщо в порівнянні з Передріздвяним у Горчуків.

До Святої вечері їхній будинок має сяяти. Блищати й пахнути, наче найсмачніша цукерка з шоколадом, горіхами та шматочками сушених фруктів, відлита у формі зіроньки й перев'язана червоною стрічкою.

Отож сьогодні Тиміш розбудив мене ще й на світ не зоріло, а очі я продирала дорогою до Буковеля. Там же й запитувала, чому бодай ми з ним не могли покататися на одному з витягів Ясіні. Для лижника мого рівня — ідеальний варіант, тим паче що часу на катання обмаль.

Однак мені не відповіли. Бо кермувала Наталя, а їй зайве було чути, що Тиміш має намір зустрітися з Анею.

Уже на підіймачі, де слабким на шлунок заборонено дивитися вниз, я глибоко дихала (бо до того подивилася вниз) і слухала план: Тиміш шукає інструкторку, Злата контролює, щоб я не вбилася на лижах, а за дві години ми зустрічаємося біля машини.

Я сподівалася, що Тимошеві вдасться віднадити Аню від шлюбу з ним, однак вернувся він іще похмурішим, ніж був учора.

— Вона шо, дійсно хоче заміж? — запитала Злата таким тоном, ніби йшлося про довічне рабство.

— Ні. Просто в неї така ж весела рідня, як і в нас.

Я стиснула Тимошеву руку. «Все буде добре», — мовила одними губами, і він слабко всміхнувся. А по приїзді додому тільки те й робив, що орудував пилосмоком у режимі миття підлоги. Він так її надраював, наче до купи з уїдливою пилюкою між дощечок міг прибрати з життя й батьків контроль.

Павло з Андрієм чистили килими на дворі. Гупали так, що сусіди з вікон показалися. Потому й собі пішли килими вибивати. Коли до цього килимобійного оркестру ще й юрба цуценят приєдналася, це почало нагадувати чергову бурю.

Дарина мила вікна. А до того фіранки познімала й випрала — прасувати їх доручила Захарові. Він пирхав гучніше за подачу пари в прасці в намаганні розправитися з кожною складкою. Схоже, чистити димохід від сажі йому було більше до душі.

Злата стирала пил. З картин, сімейних світлин, книжкових полиць, порцелянового сервізу, а також купи маленьких абищиць із полиці над каміном. Вона дбайливо обтирала кожну — щоправда, не з великої любові до чистоти, а щоби мати достатньо зайнятий вигляд і якомога довше уникати чергових доручень.

Ми з Наталею і Євою готували вечерю, заразом протираючи й без того чисте кухонне приладдя. Порівняно з іншими, робота не кропітка, а все це тому, що кількома годинами раніше ми заповзялися допомогти з наведенням порядків Галині.

Хлопці теж туди хотіли — усі, крім Тимоша, якому б лишень драїти й драїти, — бо ж на відміну від доньки, Галина чепурить хату помірно. Та й сама хата в неї менша, і шерсті катма, а речей зайвих удень зі свічкою не знайдеш — навіть у клуні!

Ми впоралися за годину, а тепер різали, смажили, випікали — готувалися до кіновечора. І потайки тішилися, що самі собі начальниці.

Отак, бува, що й пощастить. Воно непередбачуване, теє життя.