***

***

Наші сноубордисти вернули до темна. Змерзлі й утомлені, але неушкоджені. Чого не скажеш про ялинкові прикраси: після прогулянки, кудлата зграя вчинила наліт на відсортовані коробки, тож тепер прикраси належало відсортувати знову — за ступенем слинявости, надгризености й ушкодження щенячими пазурями.

— Їм більше полюбилися твої, — погладила мене по спині Дарина.

— І Тимошеві, — зголосилася я, оглядаючи дерев'яного коника, якого Тиміш різьбив разом із дідом: бідній конячці відгризли хвоста.

Ната примостила одну з диванних подушок на підлозі й вмостилася на неї, витягнувши ноги впритул до каміна. Закутана в картатий плед, вона цмулила цукор із чаєм і потроху куняла.

Тим часом Галининому сну заважав гомін Горчуків і тракторне хропіння ретриверів. Раз по раз вона осудливо зиркала то на одних, то на інших; то лівим, то правим оком. Проте лівим усе ж частіше.

Єва сиділа на Захарових плечах — оздоблювала верхівку ялинки. Андрій займався рівномірним розподілом по ній шишок і клапотів декоративного снігу, а Тиміш — вінтажних сніжинок і сушених клужалець помаранча.

Павло густо обкладав ялинку гірляндою. А Злата все щебетала про те, як файно їй вдаються карвінгові повороти. Для наочности навіть використовувала фігурку голуба. Він вихляв і так і сяк, хоча вже давно мав висіти на гілці.

— Усьо, я до хаті! — плеснула по бильцях крісла Галина після чергового пробудження.

Собак ціпком розбуркала (мстилася), на ялинку махнула, мовляв, завтра на готову подивиться, і покликала доньку пройтися з нею.

Закінчивши сортування останньої коробки, я роздала всім саморобні іграшки, щоб вони притулили їх куди забажають. Більшість прикрас були старими. Тими, що вціліли після щенячого набігу. Але було й кілька нових, які я зв’язала за час цього візиту й принесла з Тимошевої кімнати лише зараз.

— Одну я змайструвала спеціально для тебе, — таємничо сказала я Тимошеві.

— Невже сердечко? — зворушено звів брови він.

— Ні, олень! — продемонструвала іграшку я, і Тиміш широко всміхнувся. — Покатаєш мене на санчатах? — Я дражнилася.

— Три хвилини — один цьом. — Він загравав.

Чи просто «грав». Коли його рідня поруч, усі наші моменти потрапляють під сумнів.

— А як випробувати карвінг на санчатах? — указала на Тимоша «голубом» Злата.

— Гепнешся, — упевнено заявив він.

— Ти так і сьогодні казав.

— І ти гепнулася.

— Це було карвінгове приземлення.

— Це було витрибенькове падіння.

— Усе було сплановано! — тупнула ніжкою Злата.

— Авжеж, ти просто втомилася й лягла подрімати, — глузливо кинув Захар.

Голуб полетів у бік ялинки — влучив Захарові між ребер. Той гигикнув і зняв дружину з шиї.

— А що про твоє приземлення казала Аня?

Я насупилася. Яка ще Аня? Нема в нас ніякої Ані.

— Інструкторка, — помітив моє сум'яття Тиміш.

— О, та сама? — уточнила пошепки, і він кивнув.

— Аня не бачила, — зітхнула Злата.

— Надто була зайнята Тимком? — Захарів тон був неоднозначним.

Мимохідь я помітила, як Андрій із Павлом переглянулися.

Але це ще нічого не означає.

— Гадки не маю, про що ти торочиш, — обійняв моє плече рукою Тиміш.

А ось це вже дзвіночок.

— Твого спуску вона не проґавила, жодного, — вів далі Захар. — Гадаю, ви б із нею поладнали, якби татові таки вдалася та афера з женінням.

Павза. Мені стисло груди. І трохи ліве плече, бо ж Тиміш пригорнув мене до себе міцніше.

— Що пробач? — перепитав він.

— А ти не в курсі? — скинув брову Захар. — Вона донька його університетської подруги. Яка, так вже склалося, ще й потенційна інвесторка. Одна з найбільших. І найвибагливіших. Отож батько хотів пристроїти тебе і заразом, ну, зв'язки зміцнити — сам розумієш.

— Захаре, — шикнула Єва. — Зупинись.

— Твоя правда! — Він знизав плечима, ніби казав «Чого це я?». — Це вже однаково не має жодного значення. Ви з Лізою кохаєте одне одного. І скоро одружитеся. Ніщо цьому не завадить, еге ж?

Ні. Не «еге ж». Не «еге ж», а «якби ж то». І Захар це знає. Тепер знає. На слові «кохаєте» його погляд прикипів до мене і… Гадаю, він щось побачив на моєму обличчі. Щось, через що тепер його губи всміхаються, а його очі — ні.