***

***

До крамниці гірськолижного спорядження ми дісталися галопом — аж надто Горчуку кортіло ще хоч трішки з мене познущатися. А втім, якраз сам він там і завис. Карі очі ковзали по полицях, тонкі пальці — по глянцевих дошках, кісточками Тиміш стукав по наколінниках і захисних щитках.

— Може, тебе таким обмундируємо? — великим пальцем він указав на білий шолом із котячими вушками.

Я не мала жодного бажання, нагадувати Тимошеві про мету візиту, а тому просто закотила очі, розстібнула власний шолом і, затиснувши його під пахвою, пішла собі блукати крамницею.

— О, і ви тут! — наткнулася на Павла біля стенда з черевиками.

Моя поява вивела його із задуми.

— Лізо… — Він поблукав очима за моєю спиною: — А де Тимко?

— Гуляє, роздивляється всіляке. А шо Андрій?

— Та й Андрій також. Де ви вешталися весь день? Вистрибнули з машини — і немов зникли.

— Чорні траси не для мене, — знизала плечима я. — Ми каталися на тій, що для новачків. Ну, точніше як «каталися»… Я-то падала, а Тиміш вчив мене робити це правильно.

Павло всміхнувся одним куточком губ.

— І як успіхи?

— Правильно впала на паличку від лиж. Ми прийшли за новою. Але не нагадуй про це Тимошеві. — Я прикрила рота збоку долонею й по-змовницьки прошепотіла: — Ще трохи таких занять — і на мені живого місця не зостанеться.

Риси хлопця пом'якшали. Павло завжди був таким. Емпатичним, але розважливим. І кінчик його носа повсякчас рухався, коли він починав говорити.

— У такому разі маємо тебе сховати. — От як зараз.

Павло граційно гулькнув у сусідній відділ, нахилом голови заохочуючи слідувати за ним.

— Лізо, слухай, а можу я в тебе дещо запитати? — озирнувся на мене він.

— Аякже. Можеш навіть не питати, чи можна питати, — процитувала я Андрія, і осміх Павла поширшав.

— Це стосується вчорашньої розмови за сніданком. Але мені б не хотілося, щоб ти кремпувалася через мене, тож якщо запитання буде неприйнятним для тебе, не відповідай.

— Ох, клянуся, не вагітна я! Ваша бабуся взяла це нізвідки. Ну правда.

— Ба ніколи не бере нічого нізвідки. — Павло крокував, ковзаючи поглядом по металевому стелажу. — Вона, напевно, упіймала тебе коло вбиральні на першому поверсі, коли ще й чорти навкулачки не бились, оцінила те, наскільки ти бліда, неправильно трактувала твою знервованість і оголосила тебе при надії.

Овва! Я не розглядала це під таким кутом.

А по лівий бік від Златиної кімнати направду вбиральня...

— Добре, пане Голмсе, якщо не це вас цікавить, то що?

— Як ви зійшлися з Тимком? — Павло спинився й обернувся до мене всім корпусом. — Я знаю, що він симпатизував тобі у початкових класах, але ж відтоді чимало води спливло. Мені не доводилося чути від нього чи Злати, що між вами двома щось є. Якщо не рахували суто платонічних стосунків, авжеж. Тож чи не будеш ти так ласкава розказати мені, як саме ви стали парою й коли це відбулось?

— Я...

Намагалася зібрати себе докупи. Бо ж моя щелепа відвисла ще на «симпатизував тобі у початкових класах».

— Що?

— Ем…

— Ти не отримувала валентинок?

Я труснула головою. Які ще в біса валентинки?

— Певно, він відправив їх анонімно, — сказав Павло.

А тоді побачив розгубленість на моєму обличчі й додав:

— Ну, чи бодай одну з них.

Краще не стало. Я й надалі не могла вичавити з себе притомної реакції, тому Павло знову заговорив:

— Одного разу ми сильно посварилися й Тимко поцупив мою флейту. Я прокрався до його кімнати, щоб забрати її, а натомість знайшов смітник, вщерть забитий сердечками з твоїм ім'ям. Гадаю, написи вбачалися йому неідеальними, тому він переписував їх знову, і знову, і знову. Може, зрештою, вирішив не підписувати відправника, а залишити тільки освідчення.

— А може, то було якійсь іншій Лізі? — припустила я, бо якось не вірилося. Та й Тимошів почерк я б упізнала нестеменно.

А втім Павло мій сумнів точно зчитав: його «гм» було вельми промовистим і… Ох, Тимошу таки варто було заплатити тій акторці!

— Я все, гайда до каси! — вигулькнув з-поза Павлової спини Андрій. А тоді помітив мене й просяяв: — Лисаветто! І ти тут. Про що ляси точимо?

— Про щирість, — задумливо відказав Павло, і Андрій кинув мені «ти-розумієш-про-що-він?» погляд.

О так, розумію. Ще б пак. Він про четвертий прокол.

А до катастрофи їх, виявляється, значно більше, аніж я уявляла.