Наречені на свята
***
***
— Я протестую!
— Протест відхилено!
— Відчепись від мене, збоченцю! — пручалась я, поки Тиміш стягував із мене джинси.
— Я тільки рану промию!
Тільки рану! Ні, ну ви таке чули?
— А сам голяка! — докорила я, прикриваючи груди.
Нащо прикривала, не знаю — светр був на мені.
— Спідня білизна — то єдине, що ти не заблювала, люба.
— Яке нахабство: скидати провину на дівчину й не скидати при тому труси!
— Що?
— Що?
Тиміш зіщулився на мене, а я невинно заблимала очима.
Здається, ляпнула щось не те.
— Не роби мені нерви, Лапко. Знімай ті кляті джинси, светр — і мерщій у душ!
Я заперечила, мовляв, була там тільки вранці, але Тиміш тряхнув рудими прядками в мене перед очима — з них посипались грудочки багнюки.
— О-ой… — набурмосилась я.
— Брудний одяг залишається тут, а ти йдеш у душ. Рушники й чиста піжама у шафці коло раковини. І добряче промий рану — я її потім оброблю.
Він всівся на підлозі просто посеред вітальні й почав охайненько складати купку обриганих і закривавлених речей. Ну, так, так, на джинсах було лише дві краплинки крови, але ж крови. Крови! Жах.
— Тільки не падай там, — кинули мені навздогін. — А впадеш — клич мене.
#149 в Молодіжна проза
#1420 в Любовні романи
#706 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 08.03.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
