Наречені на свята

***

Я облизувала ложку, якою до того помішувала чергову порцію гарячого шоколаду, і одним оком поглядала, як Тиміш колупається в моєму телефоні.

Живи ми в античні часи, з його профілю ліпили би скульптури.

— Готово! — сповістив він, і я притьма обернулася до екрана. — Потрібна сімка.

Не відразу второпала, що він звертається до мене.

— Люба, ложка вже чиста, тож будь ласкава відірватися ненадовго й принести свою стару сімку.

— Нашо? — Я відліпила руку від щоки.

— Телефон справний, сімка — ні й не буде. Наразі нову купити ніде. Потрібна тимчасова заміна. Твоя стара цілком згодиться.

— І де мені її тобі зараз знайти?

— У шафі? Шухляді? Цій коробці? — він кивнув на ту, що досі стояла під столиком. — Тобі краще знати, любонько.

— О, ця сімка була в минулому житті, любчику.

— Закладаюся, ти перетягнула її у нове. Як і весь інший мотлох.

— Казала ж, це мотлох, — підтакнула Злата, не відриваючись від перегляду фільму.

Я пирхнула.

— Добре, — Тиміш плеснув себе по колінах і підвівся, — якщо тобі ліньки, я сам піду пошукаю.

— Ша! — вскочила я поперед нього й перекрила вхід до спальні. — Хлопцям заборонено.

Я зачинилася зсередини й важко зітхнула, окинувши оком свою частину кімнати.

Матінко! І як знайти таку абищицю в такому срачі?

Подобається

#345 в Молодіжна проза
#3541 в Любовні романи
#1587 в Сучасний любовний роман

Відредаговано: 17.04.2025