Розділ 2. Внутрішній світ нарциса. Психологічні характеристики

Розділ 2. Внутрішній світ нарциса

Психологічні характеристики.  Що робить нарциса таким особливим? Всі ці маленькі, але такі важливі риси.

Так, я нарцис. Я маю багатий внутрішній світ та велике призначення те, що  робить мене особливим. Часто не зрозуміло, які саме мої риси та чому стають надто важливі для моїх близьких та оточуючих мене людей.  Дозвольте вам розповісти про всі ці маленькі, але такі важливі штуки, які формують мою унікальну особистість.

Гіпер зовнішня впевненість, що маскує внутрішню невпевненість

На поверхні я виглядаю надзвичайно впевненим у собі. Я демонструю високий рівень експертності, знань у багатьох сферах. Бо не боюсь багато чого пробувати у житті. Бо буквально навчають пам’яттю мого різного досвіду в житті.

Але зазвичай всі мої спроби рідко закінчуються вагомим результатом аби сказати: “Так я достатньо розібрався з цим питанням, настільки, що можу вчити інших”. На практиці багато починань так і залишаються починаннями. В них є позитивні моменти, бо почати щось робити набагато краще ніж взагалі не спробувати. Але спроба це не експертний рівень, до якого часто не вистачає терпіння. Бо після яскравого початку починається рутинна, монотонна праця, до якої я не зовсім звик. 

Попри глибоку невпевненість і страх продовжувати, я вихвалятимусь своїми планами, щоб усі побачили, який я талановитий, скільки всього задумав. Часто саме викликати захоплення самим процесом – це і є ціль, як тимчасова підзарядка моєї самооцінки. Подальший результат вже не такий і важливий – аплодисменти вже пролунали..

Відсутність чутливості та маніпулятивність

Так, з чутливістю до оточення все не те щоб дуже добре. Але, даруйте, про яку чутливість може бути мова, коли мій внутрішній світ заповнює все навкруги?  Від мене ж залежить все в моєму оточенні! І тому логічно, що це потребує коригування поведінки людей  у вигляді маніпуляції ними для досягнення моїх бажань та планів.

Використовуючи інших для досягнення своїх цілей, я не звертаю уваги на їхні почуття та потреби. Відсутність емпатії – одна з моїх ключових рис. Я не те щоб зовсім не здатний зрозуміти чи співпереживати іншим людям, просто я не розумію навіщо це треба. Якщо треба, щоб мені щось необхідне зробили, порадили, допомогли або надали –  не такий той внутрішній світ оточуючих вже й важливий. Краще зосередитися на власних потребах та бажаннях, бо хто ж як не я це зробить?  Звичайно, така поведінка буде великою перепоною у побудові тривалих відносин, бо в такому випадку треба буде вийти зі звичайної потреби робити все тільки для себе.

Потреба в постійному схваленні

Коли мене хвалять, кажуть який я молодець, пестять мене це є  підтвердженням  моєї значущості та важливості мого  існування для зовнішнього світу. Кожна така транзакція то є визнання моєї високої цінності. Взагалі то не так вже і погано, коли було б за що хвалити. Часто, якщо подивитися уважніше, ці “досягнення” не вартують високих оцінок. Але буквальна залежність від похвал викликає тривогу та агресію, якщо вони раптово припиняються. Деякий спокій можуть принести соціальні мережі, з їхнім нескінченним ресурсом “хвалителів” та “лайкатерів”, але це не так захоплює, як жива взаємодія.  Треба зізнатися, визнання мені дуже потрібно, бо це один із стимулів, що дає енергію рухатися.

Мрійливість та гіперболізація власних досягнень

Я живу у своєму вигаданому світі, де є прості рішення, мене всі чекають і завжди мені раді. Я впевнений, що двері переді мною мають відчинятися самі, через мої  унікальні здібності та важливість.

Часто я схильний перебільшувати свої досягнення та таланти. Чому саме це мені притаманне? Бо це один з дієвих способів привернути увагу та справити враження. Мене ж так багато, тому помічати мене мусять усі. Така поведінка дозволяє підтримувати ілюзію власної величі та значущості. А що буває коли оточуючі не звертають уваги на мене, або взагалі намагаються показати власні досягнення? Спочатку я намагаюсь конкурувати, а потім дуже розчаровуюсь, та навіть можу конфліктувати з такими людьми. Бо світило на небі має бути тільки одне.

Гіперболізація присутня не лише в моїх досягненнях, а й у невдачах або труднощах. Це також дієвий спосіб привернути до себе увагу.

Природжений потяг до конфліктів

Нарциси – то конфліктні особистості. 

По-перше, конфлікт це найпростіший, а для деяких єдиний спосіб привернути увагу до себе. А увага це наше все. 

По-друге, де ж як не в конфлікті ми можемо самоствердитися, відчути себе вище і  краще за когось? 

По-третє,  причиною конфліктів часто слугує банальна нетерпимість до погляду іншої людини. 

І нарешті це не розуміння наслідків своєї бурхливої реакції та надмірної емоційності. Ми майже ніколи не думаємо про наслідки, які можуть настати через наші слова та дії. Бо вважаємо, що все можна виправити. Іноді для цього достатньо просто удати, що нічого не трапилось. Це працює, але якийсь час. Нам треба розуміти, що будь-яка не обережна фраза або поведінка може бути причиною завершення відносин. І треба бути завжди чуйним до свого оточення,  це дуже тендітна структура. 

Вразливість до критики

Як крайній прояв моєї тяги до конфліктів – це агресія у відповідь навіть на конструктивні поради щось покращити, бо це вважається особистою атакою на мою впевнену ідеальність. Це логічно, тому що  моя впевненість лише  зовнішня. Це  заважає мені сприймати конструктивний фідбек. Ну як це взагалі можливо, коли я точно знаю, як мені та всім навколо краще. Та ще ось що – коли ми приймаємо, що інша людина може нам щось конструктивно порадити – то знак, що наше супер Его не єдине у всесвіті. Є хтось, хто випадково прозрів та розібрався у якомусь питанні краще ніж ми. Або, не дай Боже, ця людина стане мене критикувати щоразу і тоді що? Це значить, що вона стає тим з ким доведеться рахуватися. Та ні, краще вже я сам буду собі експертом. Не треба бути ясновидцем, щоб зрозуміти, що така поведінка ускладнює мій особистий розвиток.