Розділ 12

Розділ 12

  Легенда про самурая

Лукас дивився на Компас — цілий та неушкоджений. Поки Ная спить на його ліжку; Фенрін і тітка відпочивають кожен у себе, хлопцю не дають спокою думки про те, що відбулось на званому вечорі. Зрада Айли, якій він довіряв, смерть тих людей, яких ненавидить кожен звичайний українець. Ці думки, здається, виснажують сильніше за самі події. Втома зрештою здолала хлопця, і він заснув.

Чи принесе сон бажаний відпочинок?

Знову він стоїть на сірій лінії. Чорна та біла протилежності та Сакул, який, здається, чекав на нього.

— Запитуй, — сказав Сакул.

— Не тримай у собі, — додало світло.

Тиша. Аж раптом її розітнув розпачливий крик.

— Чому це все відбувається?

— Я говорив…

Рука пройшла крізь Сакула, що ще більше розгнівало хлопця.

— Ви не допомагаєте мені! Навіщо ми тут? Я не маю нормальних ні днів, ні ночей.

Світло наче зазирнуло йому в очі:

— На жаль, ти не впорався з проблемами, — якби світло могло розчаровуватись, то саме так і прозвучали ці слова.

— Та невже… А чим же я займався весь цей час, як не розбирався, бляха, з проблемою, з цим Замовником!?

— Він має на увазі, — перервав Сакул, — ти не можеш вирішити проблеми в своїй голові та в житті.

—  Хах!.. Та хто ви такі, щоб…

— ДОСИТЬ!!! — крикнув Сакул настільки злобно, що аж простір затремтів. — ГАДАЄШ, ЦЕ НЕСПРАВЕДЛИВО?

— Що?..

— ТИ НЕ РОЗУМІЄШ, — додало світло, — ТВОЇ ХНИКАННЯ ТА НЕПОВАГА ДО СЕБЕ РУЙНУЮТЬ ТЕБЕ.

— УСІ ПРОБЛЕМИ МОЖНА ВИРІШИТИ!

— АЛЕ ВИ, ЛЮДИ, ВВАЖАЄТЕ, ЩО ТОЙ ПОВСЯКДЕННИЙ ДРІБ’ЯЗОК Є ВЕЛИКИМИ ПРОБЛЕМАМИ, І ЗАВЖДИ СТАРАЄТЕСЬ ЗВИНУВАТИТИ В НИХ КОГОСЬ ІНШОГО!

— Я хочу, щоб це припинилось! — крикнув Лукас. — Я розгублений. Я не знаю, куди йти і що робити далі. Я хочу, щоб настав кінець цим випробуванням.

Лукас пригнічено мовчав, тож Сакул продовжив:

— У цьому світі не можна просто зупинитись та сказати «кінець».

— Такі випробування завжди були, є і будуть. Тобі треба спробувати знайти духовний баланс.

— І як, по-вашому, я маю це зробити?

— Піднімайся та йди.

— Ми підтримаємо тебе на шляху до того, що так довго чекає.

***

Сон мало допоміг Лукасу в розумінні, що ж він має робити. Тільки те, що не можна уникнути проблем і діяти доведеться, сподіваючись на знаки долі чи хто там управляє нашим життям.

На ранок, звичайний прозаїчний ранок, розуміючи, що випало на долю хлопця, тітка дозволила не йти до школи і допомогти Наї освоїтись, поки вона буде на роботі. Лукас, ще перебуваючи в пригніченому стані, сидів на кухні тупо, вдивляючись в малюнок на плитці. Ная, яка почувалась дещо скуто, все ж спробувала розворушити хлопця проханням про екскурсію квартирою.

Коли Лукас показав бібліотеку, очі Наї засяяли. Вона ніколи ще не бачила таку кількість книжок у звичайному домі. Вона проводила рукою по корінцях, діставала книжки з полиць, роздивлялася назви. Лукасові потеплішало на душі від споглядання такої мирної сцени. Приємно зустріти когось, хто розділяє любов до читання, з ким можна обговорити історії.

Вони засиділись у бібліотеці аж до 11 години.

— Фух, мабуть, вже треба відволіктись та подихати повітрям. Прогуляємось? — запропонувала дівчина.

Фенрін, який весь цей час куняв у кутку, радо погодився. Лукас замислився, чи безпечно виходити, але таки наважився. Ная запропонувала піти на Контрактову площу (втретє в цій історії). Лукасу згадався день, коли Фред, Фенрін і… Айла гуляли там. Здається ніби вічність пройшла з того часу.

— Може звідти підемо на набережну? — запропонував. Всі погодились.

Сніг перетворився на брудні калюжі, тож прогулянка нагадувала пересування по болоту, коли доводиться вибирати найбезпечніший шлях. Добре, що день видався сонячним. На набережній було вітряно, широкий Дніпро неспішно та заспокійливо ніс свої води, виблискуючи на сонці, тож цей шлях виявився найкращим для того, щоб провітрити думки, даючи голові відпочинок. Зрештою група спустилась ближче до води і зайшла в затінок під мостом.

Фенрін вдихав повітря, сподіваючись разом із ним зловити спомини про своє минуле. Певний час і хлопець з дівчиною зберігали тишу, кожен поринувши у свій внутрішній світ.

— Слухай, — Ная порушила мовчання, — вчора… ти крикнув ND, так? Що це?

Лукас розповів і показав візитку. Ная взяла до рук папірчик.

— Гадаєш та лабораторія є ND? — спитав Лукас.

— Хто зна, — сказала, гладячи вовка. — Ми ж ще не знаємо до кінця усього.

Пауза.

— Це все… Дідько! — крикнув Лукас. — Чому все так?! Я не можу викинути з голови Айлу та Томаса!