Розділ 9

Розділ 9

 Снігова пастка

Ще не зима, але сніг вже почав падати на землю. Що за відчуття, коли на твоїх очах природа стелить цю білу ковдру! Сьогодні п’ятниця і всі школярі після останнього уроку зі швидкістю світла вибігли на вулиці, щоб побавитись в снігу.

Після останньої зустрічі з Наєю минуло два дні і жодного дзвінка від неї. Лукас хвилювався, а через останні слова дівчини взагалі був розгублений. Невже він притягує негаразди та смерть? Тиск з боку Замовника та Артема з їхнім стеженням. А напередодні зателефонував лікар: Хана, на жаль, знову заснула — це добило його остаточно.

Фенрін цими днями перебирав уривки спогадів, здогадок про своє минуле життя. Одне питань особливо не давало спокою: перед тим як стати тінню, він помер і відродився, або перетворився?

Використовуючи дзеркало, спробував обстежити себе, чи є на тілі докази, вказівки того, що з ним сталося. Але він був такий чорний, наче беззоряна ніч, тож нічогісінько не розгледів. Навіть з допомогою ліхтарика, — Фенрін тоді попросив Розу аби вона посвітила на нього, — аби хоч щось розгледіти, але марно. Ніби його тіло чорна діра, що не відбиває світло, і забирало усі докази.

Коли бували на роботі, вовк просив Джиро дати хоч якийсь натяк, що підштовхнув би до розгадки. Натомість гігант завжди повторював, що неважливо, ким ти був учора, важливо ким ти є зараз. Вовк не отримав ніякої користі з того спілкування, окрім тренувань, які продовжував з ними Данило. Наразі тренування стали ще цікавішими та ефективнішими. Лукасу й Фенріну доводилось битись навіть один проти одного. Це не було щось таке надскладне, але цікаве для самопізнання.

Повернемось у теперішній момент.

Що ми бачимо: Лукаса, який лежить на підлозі поряд з Фенріном під ковдрою, Розу, що тиняється з кутка в куток, шукаючи собі якоїсь справи, що відволікла б її від спокуси забути про проблеми за чарчиною. Племінник намагається підтримати свою тітку, телефонуючи кілька разів на день або займаючи її розмовами за чашкою чаю. Можна було б спробувати самому зрозуміти, що являє собою ефект від пігулки, проковтнувши одну, але експериментувати над собою не ризикує. Як тут бути?

Єдиною підказкою, здається, залишилась Айла. Вона дізналась про тіней раніше Лукаса, має сили та контролює їх краще. Але хто тренував її? Хто ж цей тренер? Тобто він(вона) знає про енергію і, можливо, про тіней більше за нього та Айлу. Може, цей хтось погодиться допомогти розкрити таємницю. І наче сам Бог почув його — на телефоні блимнуло повідомлення. Лукасу довелось встати та взяти телефон зі столу. Вгадайте, хто це був. Авжеж, Айла! Написала йому особисто:

«Зайнятий?» — написала вона.

Лукас відповів, що ні.

«Є одна пропозиція, від якої ти точно не відмовишся.»

«Яка саме?» — написав Лукас.

«Я б написала, але краще розкажу. Прогуляймося біля школи. Бери з собою й Фенріна.»

Лукас зрозумів, якщо вона особисто йому пише, то Фред не запрошений на зустріч. Що ж вона збирається повідомити?

Злопець написав: «Коли?»

«Через годину.»

«Ок.»

— Знову Фред пише? — спитав Фенрін.

— Айла кличе. Вона хоче розказати дещо важливе.

Вовк нашорошив вуха.

— Коли зустрічаємось?

— Поки ще можеш полежати. Маємо бути біля школи за годину. Я поки перевірю погоду. Гадаю буде легкий сніг.

Минула година.

Сніг падав і падав, та так, що вже накрив мопед. Очікуючи на дівчину, Лукас спостерігав за Фенріном, який як навіжений грався та борюкався в снігу. Той у цей момент скидався більше на хаскі.

Ви пам’ятаєте, як у дитинстві куштували сніг та й ставши дорослими за нагоди намагаєтесь, непомітно для оточуючих вхопити сніжинку язиком? Цікаво те, що сніг настільки брудний, що його насправді не варто куштувати. Поки сніг долає відстань від хмари до міста, кожна сніжинка збирає купу бруду та бактерій. Навіть свіжий сніг містить немало сміття. А от у лісі, оскільки він далеко від міста, то й сніг там безпечніший, але краще його закип’ятити. А от тварини вимушено їдять сніг, оскільки річки та озера з настанням холодів замерзають.

Лукас дивився на падаючий сніг і згадував, як вони з сім’єю гуляли майже кожний день, коли був сніг. Взимку можна навіть і не говорити, тільки відчувати. Згадувалось Різдво, День Святого Миколая! Були часи… А зараз він (і ви) старий, хоч і молодий.

Фенрін вовтузився в снігу, наче намагаючись, щоб сніг набився якомога щільніше в його хутро. Аж тут він звернув увагу на хазяїна, який втупився в телефон. Вовкові здалось дивним, що хлопець не насолоджується так само першим снігом. Тому він виліз з кучугури та поплентався до хлопця. Лукас навіть не подивився на нього, тож вовк легенько посмикав його за штанину.

— Ти чого?

— Що ти там дивишся?

— Дивлюсь, скільки пройшло часу: Айла запізнюється.

— Досить дивитись туди, — сказав вовк та плигнув на Лукаса, так що той поточився та всівся в сніг.

— Гей!