Розділ 8

Розділ 8

Допомога: згадати все

— Увага всім! Будь ласка, тихіше! — повненька жіночка в сірому костюмі розкричалась на увесь коридор.

У середу в школі діти зібрались до купи в коридорі на другому поверсі. Нагадаю: пані Марія напередодні попередила, що буде поліція, яка розпитає про понеділок. Перед дітьми стояла директорка Світлана Олексіївна. Позаду неї вишикувались декілька поліцейських. Директриса звернулась до учнів:

— Як ви всі знаєте, в понеділок відбулось дещо дивне. Задля розслідування випадку та забезпечення подальшої безпеки, з кожним класом поговорить поліцейський.

Учні ставали в чергу біля кабінетів, до яких зайшло по поліцейському, Артем був серед них. Як і очікувалось, він зайшов у кабінет 10-го класу, в якому навчались Фред, Айла та Лукас. Наш хлопець гадав, як та що саме казати. Черга все коротшала, а думки стрибали туди-сюди.

Дійшла черга й до нього. Оскільки в класі крім них нікого не було, Артем дозволив собі говорити з хлопцем просто, а не як поліцейський зі свідком.

—  Зрозумій: я не збираюсь на тебе тиснути, а просто питатиму, — у відповідь Лукас нічого не відповів, тільки пильно дивився в очі. — Спершу розкажи, як все відбулось.

— Я був у своєму класі. Потім відчув щось недобре, опинився в коридорі, всі були ніби скам’яніли. Потім я наче заснув. Це все, що я пам’ятаю.

— А звідки травма? — вказав на руку Артем.

— Коли прокинувся, то вона вже була, не знаю, звідки взялась.

— Слухай, ти не вмієш брехати, — терпляче промовив поліцейський.

— Господи… коли я прокинувся, побачив, що на дверцятах шафи, отої, — він вказав на шафу біля дверей, — вже була кров, а рука — поранена.

— Це все, що ти можеш мені розповісти?

— Так.

Якийсь час Артем мовчки вдивлявся в нього, але той не здавався збентеженим.

— Точно?

— Так.

Поліцейський ще деякий час ставив питання, підступаючись з різних сторін. Він таки вважав підозрілим, що Лукас побував на острові і якимось дивом вижив. Чи це диво, чи все ж цьому є пояснення? Йому дуже хотілось докопатись до істини, але він не мав законних підстав затримувати хлопця, тож зрештою відпустив його.

«Він щось знає. Як же дістатись до правди?» — думав про себе Артем, коли зайшов наступний учень.

Коли опитали всіх учнів та вчителів, Артем з колегами зібрались у кабінеті на цокольному поверсі школи у вільній кімнаті, де підлога мала малюнок шахової дошки. Поліцейські посідали, щоб обговорити те, що почули від учнів та працівників школи. Збоку вони нагадували шахові фігури, які були в середині партії. Всі розповіді були практично однакові, окрім травми Лукаса та спогадів про минуле, які були у декого під час сну або трансу. Артем відзначив, що Лукас не згадував про спогади, однак поліцейські сказали, що дехто з учнів також не мали спогадів. Артемові не було за що вчепитись. Але все ж таки була деталь — поранена рука. Чи може бути, щоб комусь потрібна була кров і цей хтось навмисне поранив хлопця? Потім поліцейські, обстеживши школу віднайшли уліки на горищі — фотографії. Можливо, злодій був окультистом. Цікаво, чи ритуал було завершено? Якщо хтось завадив його завершенню, то хто б це міг бути. Наразі питань було більше, ніж відповідей.

Повернемось до Лукаса. Хлопець ніяк не міг зосередитись на уроці біології, бо йому не давало спокою хвилювання Фенріна. Зранку вовк сказав, що не міг нормально спати: думав про минуле й намагався згадати. Розина розповідь не була підказкою, а скоріше породжувала ще більше запитань. Лукас розмірковував, як допомогти. Якщо Фенрін був його домашнім улюбленцем у минулому, то щось мало бути в його домі. І мова не про квартиру тітки, а про його дім, справжній дім. Ця будівля залишила багато теплих спогадів, але багато чого забулось. Можливо, варто відвести туди Фенріна, а може ще й завітати також до лікарні? Можливо, мама щось розкаже. Це ідея!

Повертаючись зі школи, Лукас сподівався, що тимчасове тітчине просвітління не пройде. Він застав її все ж за пляшкою, проте на столі стояла тільки одна пляшка з вином. Роза сиділа за столом, переглядаючи газети та працюючи на ноутбуці.

— Я гадав, що ти вже кинула, — вигукнув він, поки роздягався не знімаючи кросівки.

— Тільки дістала! Не можна все кинути та позбутись за один день, — відмахнулась тітка, — треба поступово йти на посадку. І не відволікай мене. Я намагаюсь знайти роботу.

— Розумію, але може краще не пити, коли займаєшся чимось серйозним, — хлопець кинув рюкзак, узяв відкриту пляшку та вже хотів був кинути її у смітник, аж помітив, що на дні щось плаває. Це що, таблетка?

— Гей, а… ти знала, що в тебе там таблетка?

Жінка повернулась до нього й сказала:

— Ці таблетки виписав мені… Не пам’ятаю хто саме, але вони заспокоюють, а для цього треба класти їх в алкоголь.

Лукас підозріло подивився не пляшку. Навіщо тітці таблетки та ще й приймати їх у такий дивний спосіб? Він відкрутив кришку та вилив усе в раковину, поки не вигулькнулась ярко-помаранчева пігулка. Надто підозріла пігулка.

— Де ти їх купуєш? — запитав він, роздивляючись слизьку таблетку