Розділ 7

Розділ 7

Сестри

Вітер гнав по небу осінні хмари, скуйовджуючи їхні біляві тіла та перетворюючи їх у різноманітні форми. Діти вирвались з кайданів школи і розлетілись по домівках. Лукас залишився посидіти у парку напроти школи. Перш ніж вертатись додому йому потрібно було перетравити усе, що трапилось. Той, хто вбив його батька — той професор. Всі ці думки тиснули і навіть найсильніший вітер, який керував хмарами, не зміг віднести важкі думки хлопця. Не знаючи, що з усім цим робити далі (та й залишатись в парку не було сенсу), вирішив вертатись додому.

Коли юнак зайшов в квартиру, його одразу накрило передчуття чогось поганого. З кімнати тітки долинув голос вовка. «Що він там робить? Тільки цього ще не вистачало.» Лукас, не роззуваючись, кинувся до спальні Рози. Коли увійшов побачив тітку, яка тримала в правиці ніж, а лівою кровавою від укусів рукою мотузку, яка стягувала горло Фенріна. У тітки всі руки були в крові, щодо вовка, Лукас не міг розгледіти, чи поранений той. Роза не помітила підлітка і замахнулась ножем, але хлопець встиг перехопити її руку.

— Що ти робиш?! — гаркнув Лукас на тітку, яка подивилась на нього очами, повними сліз та страху.

Руки Рози поволі слабшали: ніж та мотузка висковзнули на підлогу. Впевнившись, що тітка вже не є загрозою, хлопець присів та обійняв вовка. Шерсть була жорстка, але це не заважало і, мабуть, було найприємнішим відчуттям за весь день. Вовк заспокоївся, відчувши, що біля нього друг. Хлопець почав розмотувати мотузку; вовк з полегшенням вдихнув повітря.

— Щодо тебе, — хлопець встав та повернувся до тітки, яка притулилась до одвірка, намагаючись встояти на ногах.

— Ти не послухав мене, коли… — Роза тремтячими руками перев’язувала пасок на халаті, голос не слухався її. Зібравши всю свою сміливість, продовжила,— коли я сказала викинути його.

— Авжеж не послухав! Він мій друг! Що ти собі дозволяєш? Ти, п’янь…

— Стоп! Я зараз твереза! — вона підійшла ближче до Лукаса. — Ти мені не указ!

— Ти мені також не указ, тітонька.

Роза замахнулась на хлопця, але він прямо дивився на неї, тож вона не наважилась дати ще один ляпас.

— На твоєму місці я би не грубила зараз.

— Або що?

Фенрін готувався стати на захист, але Лукас показав рукою: не треба.

— Або… або будеш біля свого батька! — гарикнула тітка, знову замахнувшись. Але її зупинила чорна рука з гострими кігтями. Роза нажахано витріщалась на Лукаса. Його ж очі наливались червоним.

— Не смій так говорити ПРО, МОГО, БАТЬКА! — Лукас схопив тітку за горло та  швиргонув її об стіну. — Не виноси мені тут мізки! Або сьогодні ти станеш другим трупом!

З очей Рози текли сльози, вона не очікувала стикнутись з чимось жахливішим за вовка. Не знала, що робити. Вона була слабка перед цим чудовиськом. Фенрін, здається, теж розгубився та не знав, як тут діяти.

— Лукас, будь ласка, зупинись, — гавкнув вовк.

— Таки ця собака говорить! — пискнула тітка.

— Говорить, — відповів хлопець, ще сильніше стиснувши. — Гадаю… Гей!

Фенрін тягнув своїми зубами за низ штанини.

— Припини це.

— Спершу відпусти її, — крізь зціплені зуби промовив вовк.

Роза благала відпустити її. Але Лукас не хотів слухати, не хотів поступатись. Аж тут перед ним сплив образ його мами. Чомусь йому здалось, що якщо він вб’є тітку, мати не вистоїть. Тож Лукас примусив себе відпустити, а Фенрін залишив у спокої його штани.

Роза сповзла на підлогу, кашляючи та тримаючись за горло, і щось пробурмотіла собі під ніс.

— Що ти там говориш? — спитав Лукас.

— …він …з тебе.

— Він мене що?

— …створив …монстра …та клята.

— Хто створив з мене, та клята що?

— …лабо …лабораторія.

Почувши це, Лукас співставив слова «лабораторія» та «професор», той який вбив його батька.

— Що ти знаєш про професора?

— Що?

Лукас дістав Компас та показав тітці:

— Що ти знаєш про це? Ти знаєш, хто вбив мого батька? Скажи!

— Як це? Звідки?

— Я тобі все поясню, якщо скажеш про це.

— Я… на жаль… — далі вона розкашлялась ще сильніше і не в змозі була вимовити ні слова.

Раптом Лукас відчув страшенну втому, розвернувся та ледь пересуваючи ноги пішов до кімнати. Фенрін кинув оком на тітку та вийшов за хлопцем.

Звечоріло, Лукас лежав на ліжку, Фенрін на ковдрі. Про тітку навіть не згадував. Вони вже встигли поділитись один з одним подіями цього дня.

Вовк розповів, що спокійно собі спав, коли раптом його розбудив, зазирнувши тітка у кімнату. Побачивши Фенріна, вона  вибігла з кімнати і повернулась по ніж. Тоді вовк зміг вискочити. Але був спійманим. Якимось чином їй вдалось накинути зашморг на вовка. Той кусав її за руку. Добре все ж, що Фенрін не потрапив під її ніж, тож залишився неушкодженим.