Розділ 6

Розділ 6

Фотографія на згадку

Невдовзі почались осінні канікули. Ці дні наші герої провели в тренуваннях, частково в роботі та відпочинку. Хоча так, тиждень тренувань — це замало, але вони трохи покращили свої навички, ще попрактикувались з холодною та вогнепальною зброєю. Так… Данило знає, як готувати до бою. Звісно, не забуваймо, що Лукас навідує свою мати. Що ж нервувало його в ці дні, то це погляд Артема, який він відчував на собі час від часу, наче той знав кожний наступний крок.

Скоро мав початись листопад, був останній день жовтня, неділя. Лукас лежав на підлозі, не відчуваючи рук та ніг від утоми після тренування. Його очі дивились на сіру стелю. Йому не давало спокою одне питання: що, як, де та коли він знову зустрінеться із Замовником. Його думки перервала вібрація старенького айфону, що лежав на столі. Як не було ліньки, але Лукас таки підвівся. Це було повідомлення від Фреда в чаті:

«Як щодо невеличкої прогулянки?»

На це повідомлення Айла написала:

«ОК».

Потім з’явилось нове, від Фреда:

«Чуваче, йдеш?»

Фенрін, який сидів на своєму імпровізованому ліжечку зі старої ковдри, тявкнув:

— Що це?

— Фред кличе гуляти, — відповів хлопець. — Але боюсь знову потрапити під приціл Артема.

— Нехай, пішли. Мені здається, що я взагалі не відпочивав. За Артема не переймайся. Може, він грається з тобою?

— Не думаю, що жартує. Його праця — не про жарти, там все серйозно.

Потім з’явилось нове повідомлення від Айли:

«Візьму фотоапарат. Треба хоча б фото на згадку, і виконаємо домашнє завдання».

«Добренько», — відповів Фред.

— Хоча, згоден, — погодився Лукас. — Нудно якось.

Лукас написав: «Іду». Фред додав:

«Тоді о 13:00. Біля Контрактової погуляємо».

За якийсь час Лукас та Фенрін вже були на мотоциклі та їхали під сірим небом. Оскільки в неділю дуже мало машин, вони швидко дістались Контрактової. Припаркувавши мопед напроти магазину, герої попрямували до скверу. Навкруги було досить порожньо. На диво жодна дитина не гралась на майданчику.

Якщо ви помітили, то в реальному житті (можете зараз подивитись у вікно), якось дуже мало дітей гуляють. І це не через те, що вони всі сидять в комп’ютерах (хоча це одна з причин). Тут можна назвати декілька причин: небезпека на дорозі, небезпека від третіх осіб; діти асоціюють прогулянку на свіжому повітрі з походом до школи, дивними людьми навколо. Діти попередніх поколінь ходили на вулицю, тому що там було чим зайнятись, зараз такого нема. Може тому наше життя стало таким безликим. Що ж, ми отримали своє «майбутнє», яке не хотіли, але збудували власноруч.

Лукас побачив Фреда та Айлу біля Сагайдачного та пришвидшив крок. Коли всі привітались, Фред сказав:

— Ті, кільця, які ти мені дав, просто бомбезні! Давай пока… — не встиг договорити, як Лукас показав пальцем мовчати. Можливо це правда, що Артем за ним десь слідкує, хоча сьогодні мало народу і він би його помітив, якби той був десь поруч.

— Стривай-но, — Лукас дістав телефон, швидко написав в нотатках текст та показав Фредові:

«За нами слідкують. Не роби нічого незвичного, поводься природньо».

Фред та Айла перезирнулись, кивнули та пішли поволі сквером,  як звичайні підлітки.

Спершу вони зробили фото на фоні скульптури. Далі пройшлись пішохідною вуличкою Подолу. Магазини та кав'ярні, на відміну від вулиці, були заповнені людьми та сяяли своїми вітринами. Вони спробували знайти столик на чотирьох, однак їм не пощастило. Вони зважили, куди податись далі.  Можна було б пройтись по мосту до Труханова, але він ще зачинений. Зрештою, подались до фунікулера.

Біля виходу зі станції метро Поштова площа з протилежного боку від церкви Різдва Христового, в якій колись провели панахиду по Тарасу Шевченку, розташована нижня станція фунікулера. На початку двадцятого століття, під керівництвом Миколи П’ятницького та Олександра Баришникова, створили фунікулер на канатній тязі. Споруду будували чотири роки (1902-1905). Фунікулер було відкрито 7 (20) травня, а вже на наступний день відбулось масове перевезення людей. Ясна річ це стало зручнішим способом вибиратись на гору, ніж підніматись Андріївським узвозом.

Підлітки зайшли в споруду у формі напівсфери або підкови, бруднувато-золотистого кольору. Відсканувавши свої учнівські та дочекавшись, доки один з вагончиків фунікулеру сповзе до них, вони зайняли вільні місця та після двох сигналів помалу рушили вгору. Вийшовши з фойє верхньої станції, друзі спустились парковими сходами трохи нижче схилом на прогулянкову дорогу, що огортала гору. Звідти можна побачити Київ в усій красі. Пройшовши між безлистими деревами, вони опинились на оглядовому майданчику. Айла сфотографувала себе, хлопців та Фенріна на фоні міста.

Потім вони пройшли нижче Андріївської церкви.

У 1745-1755 рр. було побудовано цю церкву, хоча ще раніше, у 1215 році, на її місці була інша церква, а згодом її ненадовго змінила ще одна, яка згоріла під час пожежі в кінці 17 століття. Сучасну церкву створив італійський архітектор Франческо Бартоломео Растреллі. Наразі церква входить до списку ЮНЕСКО (Вам, до речі, цікаво, що я розповідаю про це все? Може, буде бажання дізнатись трохи більше в книжках або інтернеті? Ні? Прикро).