Розділ 5

Розділ 5

Тренування

                Осіннє сонце світило на заіржавілі, старі корпуси машин. Наші герої приїхали на роботу. Перш ніж взятись до роботи, Лукас розповів Данилові свою історію, а Фенрін закінчив своєю.

                — Ну і пригоди в вас, солдати, — підсумував Данило. — Гадаю, Лукасе, ти згоден трішки потренуватися, після робочого дня?

                — Мені потрібно це, — відповів Лукас. — Не хочу залишитись без своїх кінцівок.

                — Добре. Тобі, до речі, також, не завадить тренування, — звернувся старий до вовка.

                — Гадаю, не завадить.

                — Тоді добре. Поки потренуйся з цим гігантом, а ми з Лукасом все ж попрацюємо. Але пізніше я подивлюсь твої навички.

                — Ви можете дати мені щось таке, як тіні? — пожартував Фенрін.

                — Навчу тебе навичок собак спецназу. В юні роки я дресирував собак, а потім перейшов до спецназу.

                — Ми втрачаємо час, сер, — заговорив Лукас.

                Коли вже почалась робота Фенрін підійшов до Джиро, який бавився з колесами.

                — Хочеш зі мною побитись? — запропонував Фенрін.

                — Чому одразу битись? Чому не тренування?

                — Я завжди гадав, що тренування — це як невеличкі битви.

— Я тебе зрозумів. Добре. Пішли, я знайшов поле, де можна тренуватися, — Джиро пішов до виходу, Фенрін пішов за ним.

Вони вийшли з гаража і попрямували стежкою до центру звалища. Це був сектор з автобусами. Деякі ще з часів СРСР, декілька були сучасні. Ніс Фенріна роздирало гнітючим запахом розпеченої сонцем резини. Джиро підійшов до одного з автобусів, нахилився й, підхопивши знизу, підняв його та переніс в інший кут сектору.

— Треба розчистити тут, — сказав Джиро коли взявся за наступний. — Якраз подивимось, наскільки ти сильний. Можеш витягнути ось це? — він вказав своїм товстим пальцем на корпус автобуса.

Середня вага пасажирського автобуса приблизно, без пасажирів, становить від 4 до 12 тонн, коли повний — 8-18 тонн. Вовк підійшов до вказаного корпусу, щоб якось його схопити, він витягнув свої кігті, зробив пару розрізів на металі для морди. Схопивши зубами за отвір, напружив м’язи та почав тягнути. З іншого боку автобуса почувся металевий скрегіт, щось тримало корпус. Фенрін ще сильніше напружив м’язи, він додатково відростив кігті, щоб краще вчепитись за землю та не ковзати. Корпус піддався вовку і те, що тримало, відпустило стару бляшанку. Фенріну стало трішки легше тягнути автобус, він підтягнув його до Джиро, той похвалив та запропонував:

— Тепер спробуй підняти.

Фенрін трішки відхекався, та знову взявся за отвір. Напруживши м’язи шиї та спини, вовк намагався підняти його, але не вийшло, він ще сильніше напружився і зміг підняти на пару сантиметрів. Вовк відпустив залізяку і та гепнулась з грохотом, піднявши хмару пилюки.

— Що ж, — сказав Джиро. — Тепер треба подивитись на твою швидкість та спритність.

— Дай хоча б хвильку перевести подих.

— Я не проти. Але ворог не буде чекати. Тобі треба все це відпрацьовувати.

— Звідки ти все це знаєш?

— Мені здавалось, що десь там я раніше був… тренером? Але не пам’ятаю.

— Ти також нічого не пам’ятаєш — де ти народився й звідки знаєш усе? Тобі ж цікаво дізнатись, ким ти був раніше?

— Слухай. Мене не хвилює, ким я був у минулому чи десь там або що буде в майбутньому. Я живу сьогоднішнім днем. В реальності. В теперішньому. Не переймайся та погнали.

Джиро побіг стежкою, Фенрін побіг за ним. Хоча гігант почувався тут як дома, вовку був швидшим, тому спокійно обігнав. Гігант повернув праворуч,  вовк зробив те саме. Попереду був двоповерховий автобус. Джиро стрибнув та приземлився з іншого боку. Вовк міг стрибнути тільки на другий поверх, а не через нього. Фенрін швидко озирнувся навкруги та оцінив інші можливі варіанти. Він побачив якусь металеву арматуру, на яку можна було заскочити. Він стрибнув на ближчу, потім на іншу, а тоді перестрибнув через автобус та побіг далі. Джиро був за шість метрів від нього. Фенрін пришвидшив свої рухи. Потім гігант повернув праворуч, вовк зробив те саме, потім ще раз, і так вони знову опинились на попередньому місці. Джиро зупинився.

— Добре. На перший раз достатньо. Тепер до бою.

Фенрін став в позу для битви. Джиро не чекаючи махнув лапою, вовк відстрибнув та схопив зубами за товстий палець й рвонув на себе. Тінь підняв свою лапу, а потім різко гепнув по землі, так що вовк відлетів, але тут таки знову скочив на ноги.

— Це тренування, але бийся по справжньому, — попередив гігант.

Фенрін дуже сильно ревнув, так що Джиро заклало на мить вуха. Вовк не втрачаючи часу, обійшов праворуч та знову схопив зубами за лапу. Гігант підкинув вовка, але той встигнув відпустити лапу та знову сильно гавкнув. Джиро знову був приглушений. Фенрін кинувся, лапами вдарив в груди так, що повалив гіганта