Розділ 4

Розділ 4

Закон

Золоте листя опадало рікою, осяяною світлом при заході сонця. Дорогою мчить старий мотоцикл з вовкома попереду гонщика. Герої дісталися Валів.

Вулиця Верхній та Нижній Вали з бульваром була прокладена на місці укріплень по течії річки Глибочиці. Вали служили північною межею міста в період литовського панування. Деякий час обговорювалася гіпотеза про те, що Верхній і Нижній вали відповідають літописному Стовпу, який простягався від Хоревиці до Почайни і захищав княже місто з півночі.

                Наші герої припаркувалися біля ресторану. Була 17:34. Лукас зрозумів, що вони приїхали зарано. Поки Фред і Айла ще не прийшли, хлопець вирішив прогулятися Валами. Бульвар був вкритий золотим листям, яким дув холодний осінній вітер. У цих місцях люди не дуже люблять гуляти, адже по обидва боки проходить жвава траса, але іноді тут все ж зустрічаються любителі  книг, хоча читання видається тут справжнім випробуванням. На жаль, вибору у них небагато, бо в місті майже не залишилось затишних куточків природи. Вовк розглядав листя, принюхувався до нього, іноді незадоволено фиркаючи, адже окрім читачів тут бували й маргінали міста.

                — Знаєш, — гавкнув Фенрін, — я досі дивуюся кольорам кожного предмета: листя, дерев тощо.

                — Чому ти дивуєшся? — спитав підліток.

                — Я постійно відчуваю, що мій світ «чорний». І невже ті, хто там живе, ніколи не побачать кольорів?

                — Не все тягнеться вічно. Можливо, вони колись теж побачать це.

                З протилежного кінця бульвару йшла група людей. Коли вони наблизились стало зрозуміло, що вони вдягнені в костюми і тримають фотоапарати. Лукас згадав про фоточелендж у школі. Можливо, він відбувався не тільки в його школі. Лукас не надто звертав на них увагу, проте коли група була вже поблизу, один з хлопців в теплій куртці та з маленьким фотоапаратом помітив Фенріна і вигукнув:

                — Гей, народ, дивіться! — хлопчик вказав пальцем на Фенріна. Це спантеличило Лукаса та вовка, адже вони не очікували такої уваги. — Який велетенський вовк! Сфотографуймо його! Дозвольте, — обернувся хлопчик до Лукаса.

                — Спокійно, спокійно, — Лукас зупинив натовп і закрив вовка собою, — ви на всіх так кидаєтесь?

                — Ти не розумієш, — сказала дівчина в готському вбранні похмурим голосом, — ти чув новини про Труханів?

                — І?

                — Більшість із нас з Труханова, — заговорив тепер найелегантніший хлопець: піджак, штани, циліндр і чарівна паличка. — Через ці новини усі фанати вважають, що буде якийсь фільм чи серіал, на кшталт «Відьми з Блер».

                 — Що?

                — Ну, фільм "Відьми з Блер". До показу фільму в Америці виготовляли фальшиві листівки, з загубленими людьми. Мабуть, так придумали й наші, зі світлом. Фото вашого собаки стане ще одним доказом незвичайного, знайденого нашим фан-клубом.

                “Чи справді вони в це вірять? Це ідіотизм!» — подумав Лукас.

                — То ти дозволиш нам його сфотографувати? Він дуже схожий на того, хто повбивав людей там, — сказав хлопець, показавши лапки на слові «повбивав».

                Лукас знав, що треба їх позбутись, інакше його не залишать у спокої.

                — Не думаю, що моєму вовку це сподобається, тож я проти. Мені потрібно йти.

                Але натовп тиснув. Лукас помітив поліцейський автомобіль.

                — Я зараз покличу поліцію, якщо не відчепитесь.

                З невдоволеними вигуками підлітки рушили далі. Щоб не зустрічати подібних людей, герої вирішили зайти ресторан. Добре, що вони вибрали pet-friendly заклад.

                Інтер'єр оформлений в м'яких жовтих і помаранчевих тонах, доповнених коричневими візерунками зі штучних гілок та колонами. До них підійшла молода офіціантка зі смарагдовими очима. Оглянувши хлопчика і собаку, вона повела їх до вільного столу, де герої могли розслабитись. Лукас озирнувся, щоб переконатися, що ніхто не слухає їх.

— Я шокований, — сказав хлопець до вовка, який сів біля його ніг. — Ці люди справді вірять, що буде якийсь фільм.

— Уряд не хоче розкривати правду, і це не дивно.

— Ти так спокійно ставишся до цього. А якщо дізнаються, що це не кіно, то що тоді?

— Це — проблема.

На годиннику 17:57, інші мають от-от бути.

Офіціантка принесла для вовка миску з водою. На якусь мить Лукасу здалося, що Компас злегка сіпнувся. Але можливо йому це просто здалося. В зал увійшов кремезний підліток в білій куртці та, помітивши Лукаса, попрямував одразу до нього.

— Що як? —привітався Фред та простягнув руку. — Ти п'єш без нас?