Розділ 3

Розділ 3

«Новенька» проблема

Коли ми були маленькими, нашим ворогом завжди була темрява. Коли вночі хотілося попити води або сходити в туалет, то кожен раз остерігались натрапити на щось невідоме і страшне, і подолати це могло тільки світло. А буває розплющиш очі і здається, що хтось зі стелі дивиться на тебе з широкою посмішкою і махає тобі рукою. І щось  подібне відчув і Лукас після двох цих дивних, але цікавих днів.

У неділю люди зазвичай йдуть до церкви, а для наших хлопців кінець тижня дав перепочинок, від боїв чи випробувань. Роза трималась подалі від алкоголю, бо отримала попередження з поліції. Адже її п’яні дебоші поночі, залишають пусті пляшки під дверима та п’яниці, що не завжди доходили до туалету й залишали сліди свого перебування на сходах, вже остаточно дістали сусідів і вони подали на неї скаргу. Вибравши момент, Лукас запросив її спільно поробити звичайні домашні справи. Роза не надто горіла ентузіазмом, але все ж погодилася, тільки за умови, що Фенріна поблизу не буде. Тож останньому залишалось триматись осторонь. Все почалося з вивезення сміття — порожніх пляшок і пачок з-під цигарок. Поки тітка наводила лад у своїй спальні, хлопець пішов виносити сміття і взяв з собою Фенріна, якому вже час було відвідати місцеві кущі. Було вже за полудень, коли вони закінчили  генеральне прибирання.

Лукас сидів на балконі на сонечку і відпочивав. Фенрін, користуючись вільним часом, хотів розібратись, як діє Інтернет. Хлопець клацав на ноутбуці та пояснював, як проводити пошук. Надрукував у пошуку «тінь». Відкрили відповідне посилання у Вікіпедії та знайшли декілька цікавих фактів: «Тінь — зустрічається в міфології як власне «Я». В Єгипетській міфології люди, які грішили, втрачали свою тінь».

З цих відомостей герої зрозуміли тлумачення тіней у міфології. На жаль, цієї інформації було недостатньо, щоб зрозуміти природу тіней, що являли собою й Фенрін; потвора з якою вони бились, та той невідомий Замовник.

***

На початку тижня вулиці зазвичай наповнюють хмурі школярі, які неохоче прямують у свої школи, і Лукас — не виняток, хоч і є більш-менш відповідальним учнем. Але сонячна погода цього понеділка давала надію на оптимістичніший настрій.

Як завжди, однокласники починали свій день з розмов між собою або ігор у телефонах. Один з хлопців, Ілля, незадоволено подивився на Лукаса. Коли Лукас уже всівся за парту, в клас зайшла класна керівниця Марія Олександрівна. Пишна жінка з каштановим волоссям й у темно-бордовій сукні. Вона озирнулася і зупинила погляд на Лукасі.

— Лукасе, пройди до мого кабінету, — сказала пані Марія і, не чекаючи на нього, вийшла.

Хлопець невдоволено зітхнув та подибав за нею. Хлопець зайшов до кабінету з високою стелею, який однак виглядав затишно, хоча в ньому була тільки одна шафа з папками і класними журналами та величезний стіл, а під стінкою диван і декілька стільців. Керівниця сіла за стіл та подала знак сісти.

— У п'ятницю була не дуже приємна ситуація з Іллею, — почала вона.

Лукас зрозумів, що йтиметься про бійку.

— Я не знаю, що там сталося, але свідком вашого «поєдинку» стала одна дуже поважна людина, яка привела нового учня.

— Тобто через мене репутація школи постраждала?

— Саме так.

— Бійки поза школою, здається, не заборонені.

— Не спрощуй, — суворим тоном промовила пані Марія. — Нашу увагу звернули на необхідність покращення роботи з учнями щодо їх поведінки. Простими словами: цього не має повторитись. З Іллею я вже поговорила. Сподіваюсь, ми порозумілись. Добре. Можеш йти.

Лукас повернувся до класу. Фред уже теж прийшов і сидів за партою. Настрій у Лукаса дещо зіпсувався, тож він не хотів заводити розмову.

Пролунав дзвоник. Першим уроком була історія.

До класу зайшла жінка поважного віку, зі зверхнім виразом обличчя старої аристократки, якій, здавалось, все було байдуже. Перші двадцять хвилин йшла розмова про першу Українську Центральну Раду та її боротьбу з РСФСР. Лукас тупо нотував усе підряд, що вона казала, поки у нього не почала боліти рука.

Хвилин за двадцять від початку уроку, до класу знову зазирнула пані Марія. Перепросивши у вчительки, вона запросила увійти дівчину з волоссям кольору кави з молоком, забраним у коротку косичку. Звичайні джинси та м'який светр з широкими смужками кольорів моря та сумка через плече, вона пройшла так елегатно, що просто перехоплював подих.

— Отже, діти, — пані Марія звернулась до класу, — познайомтесь з новою ученицею. Її звати Айла. Поставтеся до неї привітно, з повагою та допоможіть їй адаптуватись у нашій школі. Що ж.., — пані Марія оглянула клас, — я думаю, тобі варто сісти з Лукасом, він — он там.

Айла підійшла до парти Лукаса, дістала необхідні речі та елегантно сіла справа від нього. Лукас щось буркнув на знак вітання, але дівчина не відповіла, а продовжувалась прислухатись до того,  що говорили вчителі.

Раптом Лукас відчув, що Компас рухається. Йому навіть довелось непомітно притиснути його до себе. «Невже це не просто випадкова дівчина!? Невже у новенької є табу?» — він скоса оглянув дівчину: прикрас не було, звичайний одяг та серйозний погляд очей, які втупились в літніх вчителів. Лукас не помітив нічого незвичайного, нічого, що вказувало б на наявність табу. Йому нічого не залишалося, як продовжувати слухати вчителів і підтримувати «Компас».