Розділ 2

Розділ 2

Робота

Настав ранок. Лукас лежав і дивився на пофарбовану в білий стелю. Здавалось, що він не спав усю ніч. Намагаючись остаточно прокинутись, він думав над сном, який побачив, і що побачене може означати: попередження, загрозу, і чому саме це місце?

Хлопець подивився на вовка, той все ще спав. Нарешті підвівшись, Лукас пішов у ванну кімнату. Треба було пройти через вітальню. Він відчинив двері – вітальня частково була прибрана з минулої ночі, а господиня спала у своєму кріслі. Перед тим, як вимитися, Лукас вирішив довершити прибирання. Він витягнув з маленької шафки великий чорний пакет та почав скидати туди сміття.

Минула майже година.

Лукас  прибрав усе сміття. І ось він з похмурим обличчям, втупивши очі в порожнечу, стоїть на балконі та п'є каву. Напроти будинку в парку, незважаючи на дев’яту ранку суботи, людей було як саранчі та машин на дорогах теж вистачало.

Допивши каву і зробивши присідання та віджимання Лукас задумався, що йому ще зробити. На думку спало переглянути книжки в бібліотеці. Тобто не піти кудись у бібліотеку, а зазирнути до домашньої. Уявіть собі, у тітки Лукаса є своя бібліотека! Але Роза зазвичай тримала цю кімнату замкненою, бо бібліотека була нагадуванням про Дрейка та її сестру. Лукас хотів знати, чому вона про це думає, на що вона відповіла: «На це твого розуму не стане».

Лукас відчинив двері бібліотеки і ввімкнув світло. Хлопця завжди захоплював вигляд цієї кімнати. На великих полицях стояли товсті книги, а в коробках були складені старі папери. Він дуже любив у дитинстві ходити між цих полиць, діставати цікаві йому книги. Лукас підійшов до знайомої з дитинства полиці і витягнув «Навколо світу за 80 днів». О.., для нього це була одна з улюблених. Дрейк читав її сину, коли тому було років 5. Після смерті батька Лукас не раз перечитував її. Ця книга була написана в 1872 році французьким письменником Жулем Верном. Історія розповідає про багатого аристократа і його помічника, які б'ються об заклад, що за вісімдесят днів об'їдуть всю земну кулю. Тримаючи в руках цю книгу, продовжував оглядати полиці. Далі потягнувся за енциклопедичними книгами. Його улюбленими були: книга про драконів, монстрів, магію та декілька книг про динозаврів. Він постійно говорив про динозаврів та любив переказувати прочитане бабусі. Далі була серія книг «Петсон і Фіндус», що викликали у нього особливо ніжні спогади. В них йшлося про старого і його кота, що говорить, та їхні пригоди. Їх створив (намалював та придумав історії) Свен Нордквіст. У Лукаса були всі книги серії.

Лукас замислено присів на стілець біля вікна. Поклавши книгу на маленький столик, хлопець знову оглянув бібліотеку. Скільки минуло часу відтоді, як його дитинство закінчилось. Але варто намагатись насолоджуватись життям, поки воно є. Почувся скрип дверей: спершу вовча морда нерішуче просунулась у шпарину дверей, роззирнувшись, тінь зайшов до кімнати.

— А це все твоєї родини? — спитав Фенрін.

— Так, — відповів хлопець.

Вовк оглянув кімнату, милуючись красою старих книг.

— Скільки всього… Звідки? — спитав вовк, розглядаючи книжки.

— Всі ці книжки були викуплені моїми батьками та тіткою.

— Тобто «викуплені»?

— Один чоловік хотів позбутися більшості книг. Його дружина витратила шалену купу грошей на них, хоча могла скачувати електронні через інтернет. Але незважаючи на це, після її смерті чоловік хотів їх спалити. Але мої рідні встигли це все викупити.

— Я бачу, твоя родина любить і цінує книги, — Фенрін підійшов до однієї з коробок з паперами, — їм навіть стало шкода цих бідних порваних паперів.

— Це аркуші з віршами, — сказав Лукас, підходячи до Фенріна, — більшість із них склав Тарас Шевченко.

— Хто це?

— Український письменник і поет. З важкою долею.

— А що таке інтернет?

Лукас усміхнувся.

— Річ, яка створює проблеми для людей.

— Наприклад?

— Люди стають егоїстичними, ледачими і не знають любові. На цьому й побудований наш світ.

— А щось хороше в ньому є?

— Ну, пограти в ігри, дізнатися інформацію... Насправді будь-яку!

— Лукас, — промовив жіночий голос.

Лукас і Фенрін подивилися в бік дверей. Там стояла Роза. Вона мала дуже сердитий вигляд. На ній був огидний синій халат з квітками.

— Скільки разів я тобі казала: не заходити сюди. Маленька пронира! І якого… А що це таке? — запитала Роза, показуючи на Фенріна.

— Це... мій песик, — Лукас посміхнувся тітці.

Роза ще більше розсердилася.

— Де ти його взяв? Викинь це лайно. Або я сама…

— Я не лайно! — заревів Фенрін. — Я вовк!

Очі жінки розширилися від подиву та страху.

— Ця собака розмовляє!? — вигукнула Роза на весь голос і вибігла з кімнати.

— Міг би себе не видавати, — сказав Лукас і побіг за Розою. Фенрін кинувся за ним.

Вони вийшли з бібліотеки і наткнулись на тітку, яка тримала ножа.