Розділ 1

Розділ 1

Лукас

Осіннє сонце світило над містом, світло відбивалося у вікнах будинків, в одному з яких почнеться справжня історія. В одному з класів школи №10 пролунав шум, такий гучний, наче зі стадіону. Кабінет був пофарбований у зелене, стіни голі, біля однієї простягались шафи, заставлені товстими книгами. В класі панував справжній хаос, звичний для перерви під час навчального року: геймери, що сиділи на задніх партах,  грали не стишуючи звуків гри; ботаніки, які традиційно займали перші ряди, емоційно обговорювали іспити, фанати аніме сиділи біля вікон, малювали комікси й сперечались щодо сенсу подій останніх серій та пробували вгадати подальший розвиток сюжетів. У центрі стояли дівчата, які курили електронні сигарети і вихвалялися телефонами, хлопцями, одягом тощо.

Пролунав дзвоник, до класу увійшов учитель в окулярах, в руках у нього була велика папка.

— Доброго ранку всім! — сказав учитель, і всі встали, щоб привітатися.

— Сідайте! Що ж... — вчитель сів, поклав перед собою червоно-помаранчеву папку з написом: «Журнал 10-го класу». Відкривши журнал, почав щось писати. — Оскільки ваш учитель математики не зміг прийти, я проведу урок. Яке у вас було завдання, може хтось скаже?

Всі мовчали.

— Агов? —  невдоволеним поглядом вчитель поглянув на клас.

— Нас попросили повторити матеріал з 9 класу, — почувся чийсь голос.

Вчитель придивився до учнів і побачив хлопця з піднятою рукою за останньою партою біля вікна. Це був Лукас.

Юнак з темним волоссям, темно-карими очима, з дещо худорлявою, але спортивною фігурою. Він не був ні популярним, ні задротом, ні розбишакою, однак з його погляду одразу було зрозуміло, що в разі необхідності він може за себе постояти. На підвіконні біля парти лежав мотоциклетний шолом.

— Лукасе... Гаразд. Дякую. Добре, виконуйте свої завдання. Після дзвінка всі вільні.

Незадоволені, презирливі погляди та непристойні жести полетіли в бік Лукаса. Проте здавалось, це його нітрохи не зачепило й не хвилювало. Всі взялися за роботу.

Хлопці, що сиділи за останніми партами, не переймались завданням, вони стиха обговорювали Лукаса як «улюбленця вчителя». Хоча їх звинувачення не відповідали дійсності. Лукасу просто було не все одно, іноді йому було соромно за поведінку однокласників, тож він прагнув, щоб вони взялися за розум і з більшою повагою ставились до вчителів та навчання. Лукас відкрив підручник, але його погляд перемістився на вікно, яке виходило на вулицю і основну частину школи. Крізь вікно у протилежній стіні він побачив високого чоловіка в чорному. Можна припустити, що то був батько якоїсь дитини. Але постоявши деякий час на самоті, той розвернувся і пішов. Побачене залишило Лукаса трохи розгубленим, але знову поглянувши у підручник, він занурився у вивчення теми й остаточно забув про чоловіка.

За пів години учні впорались з темою.

— Я незабаром повернусь, сидіть тихо, — звернувся до класу вчитель.

Всі на диво поводились тихо, кожен займався своїми справами. Лукас дістав з рюкзака шкіряний щоденник і, змахнувши ручкою, почав писати:

— «Запис No1. Мій перший запис. Не знаю, з чого почати. Ну, почну зі школи: вся моя школа – суцільний хаос! Все життя — це нерви і ниття, яке вростає в психіку", — Лукас зробив паузу, він повернувся до вікна, погода змінилася з сонячної на похмуру. — "Іноді думаєш: "У чому сенс життя?" Може бути, що це: страждання, робота, любов... Але, дивлячись на всіх своїх однокласників, можу сказати тільки одне: сором. І нічого більше».

Він зупинився, бо відчув присутність когось праворуч. Він обернувся і втопився поглядом у  чийсь живіт. Підвивши очі, побачив Фреда — найбільшого й найсильнішого хлопця в класі. Він був у сірому реперському светрі й чорних джогерах. Його сильні, накачані руки здавалось завжди погрожували стусанами. Були чутки, що він працював з наркодилерами, вбивав собак і все це за гроші. Але Лукас так не думав. Фред, на думку Лукаса, був звичайним, трохи грубуватим хлопцем, який просто не завжди вмів знайти правильні слова при спілкуванні та вдало висловити свої емоції.

Фред нахилився до обличчя Лукаса і прошепотів йому:

— Гей, слухай, хлопці хотіли, щоб я попросив тебе більше так не робити, коли вчителі запитують про домашнє завдання, гаразд?

Лукас повернувся спокійним обличчям до «хлопців», звертаючись до Фреда, тихо відповів:

— Але тоді навіщо йти до школи?

Фреда дещо ошелешила відповідь, він явно розраховував на інший ефект від свого звернення. Він сплюнув і просто повернувся за свою парту, створюючи враження, що досягнув мети. Лукас видихнув, адже він ледь стримався, щоб не відповісти так, як йому насправді хотілось. Хоча Фред теж вважав, що ці дебіли просто дурні, але не хотів втрачати свої позиції в їхніх очах. Насправді Фред не чіпав Лукаса, бо той допомагав йому з тестами, домашкою, тож він здав контрольну роботу з фізики на 10 балів. Простими словами, Лукас і Фред перебувають у нейтральних стосунках.

Пролунав дзвоник, уроки закінчилися, всі вибігли на вулицю. Лукас пішов по свій мотоцикл, який плавився на сонці біля шкільних воріт. Так, уявіть собі, у 16-річного хлопця є свій мотоцикл. Але насправді це мопед. Його корпус був бірюзового кольору, з написом Robert на сидінні. Він вже хотів був поїхати звідси, але до нього підійшли троє здорових хлопців. Це були ті самі незадоволені однокласники-хулігани, які раніше підіслали Фреда. Першим був маленький, але накачаний футболіст Ілля.